Останній пост Частина друга і остання

[promonaut]

Частина перша




Частина Друга



Нещодавно у пресі з'явилося чергове повідомлення про трагічну загибель Землі, яка намічається на 2014 рік. Цього разу ворогом людства виявилася Чорна діра, яка вивергнула смертоносну хмару, що летить до нас крізь простір. Але, як з'ясувалося, загибель Землі знову відкладається на невизначений термін.
Кровожерна хмара, котра складається з космічного пилу і тягнеться в беззоряному просторі на 10 млн. миль, поволі, але непереборно наближається до Сонячної системи, поглинаючи і знищуючи все на своєму шляху. Комети, астероїди, планети і зірки пропадають в туманних нетрях гігантської хмари і ніхто не в силах зупинити цей жах, що лине до нас крізь вакуум. Приблизно такими повідомленнями днями зарябіла Глобальна Мережа. І прокинувся небувалий інтерес до того, що відбувається – що ж ще чекає людство у фатальному 2014 році.
Світова війна, зіткнення з крижаними глибами, ураження страшними хворобами і інші жахи передрікають нам самі різні пророки (в їх числі найповажніший Нострадамус). Але найпопулярнішими пророцтвами, як і раніше, залишаються пророкування космічної загрози – пилових хмар, крижаних глиб, комет і астероїдів.
Повідомлення про зіткнення з астероїдами стали настільки буденними останнім часом, що вже не викликають інтересу публіки. Лише величезна кублата пилова хмара здатна вразити уяву людей.
Таємнича пилова хмара, яку було відкрито недавно і яка повзе до сонячної системи, викликала певне стурбування і гостре бажання з'ясувати істину. Стурбованість виявилася марною: академік РАН директор і завідуючий астрономічним відділом Державного астрономічного інституту ім. Штернберга (ДАІШ) Анатолій Михайлович Черепощук заявив, що люди можуть спати спокійно і ні про що не турбуватися. На запитання про правдивість інформації про хмару Анатолій Михайлович відповів: «Не турбуйтеся, нічого схожого останнім часом помічено не було і це повідомлення, очевидно, чергова фікція. Живіть спокійно!».

Іріна Ціновская









* * *








з сеансу з дзеркалом Лаури (В), Вінсента Бріджеса (З) та Аркадія 5 липня 2001 року


В: Я бачу силует з обрисами..
З: В дзеркалі?
В: Так. Це немов виріз.
З: Гаразд, продовжуй вдивлятися у виріз.
[Закінчення 45-хвилинного магнітофонного запису. Продовження зворотньої сторони касети розпочинається з середини. Ви можете прослухати запис з плівки у mp3-форматі. Файл має розмір 6 мБ]
З: Фігура змінюється. Споглядаючи, ти зможеш побачити все більше. Що відбувається з фігурою коли ти вдивляєшся?
В: Фігура перебуває тут і у ній переплітаються зображення. Аморфні.
З: Що ти бачиш у чорноті?
В: Світні форми, які з’являються і щезають.
З: Відстежуй світні форми. Відстежуй світла. Просто дивись на світла. Що з ними відбувається? Куди вони рухаються?
В: Вони з’являються у центрі і розблискують у всіх напрямках.
З: Сфокусуйся на центрі. Дозволь власній уяві переміститися у центр. Вдивляйся. Опиши, що бачиш коли переміщуєшся у центр.
В: Вони рухаються, хвилюються.
З: Залишайся в контакті з їхнім хвильовим рухом. Відчуй це хвилювання.
В: Уф! Дивіться!
З: Що бачиш? Опиши.
В: Живе світло. Веселкове світло. Веселкові форми. Немов мерехтливі писанки.
З: Ти бачиш їх зараз?
В: Ні. Вони з’являються і щезають.
З: Відчуй хвилювання чорноти.
В: Так. Багряно.
З: [чітким голосом] Яка мета співдії з дзеркалом?
В: Злитися з іншою реальністю..
З: Якою реальністю?
В: Четвертим виміром.
З: З чим у 4-му вимірі ти повинна злитися?
В: Усвідомленням. Коли споглядаєш, стаєш більш обізнаним. І що більш обізнаним стаєш, можеш більшим оперувати у цій реальності, звільнитися від обмежень і оман.
З: Бачиш писанкові форми знову?
В: Тепер бачу стовп світла, який формується з верхнього лівого кутка у напрямку до нижнього правого, неначе промінь.
З: Я хочу, щоб ти уявила собі, що рухаєшся усередину променю. Уяви себе у дзеркалі, так неначе ти переміщуєшся у стовп світла. Щось змінилося?
В: Став яскравішим.
З: Як ти себе почуваєш у промені?
В: Добре. Він пульсує.
З: Дозволите Лаурі побачити, чи могла б Лаура побачити...
В: Якщо відповідне питання буде задане.
З: Чи Лаура може побачити у дзеркалі те, що насправді відбувається?
В: Якщо запитаєш відповідно..
З: Можете показати Лаурі де знаходиться артефакт?
В: Який артефакт?
З: Артефакт, про який якось ми говорили за столом.
В: Все у свій час.
З: Тобто ви можете показати його, але не зробите це зараз?
В: Цьому повинні передувати певні кроки.
З: Ви скажете про ці кроки?
В: Ти повинен поставити просте запитання. Воно повинне бути простим і особливим.
З: [гостро і нетерпляче] Хтось ЩЕ хоче спробувати з запитанням?
Аркадій: Ти бачиш дерево Каббали? Воно має видиму форму? У всіх вимірах?
В: Умм! Наскільки можу уявити, виглядає, що...
З: [перебиваючи] Ти спроможна побачити його у дзеркалі..
В: [ймовірно ігноруючи] Якось тепер дуже дивно.
З: Опиши.
В: Оооох! Це дуже розпливчато! Уууух!
З: Опиши. Що маєш на увазі „розпливчато”?
В: Aхх! Гаразд. Тут світло не входить у промінь. Воно... воно...наче мотузки або струни. Ти питаєш за дерево Каббали і я раптом бачу мотузки і струни, структури... об’єкт, який ми змальовуємо як дерево Каббали є дуже розлогим та статичним і зовсім не нагадує реальну річ! Тут його неможливо описати.
З: Продовжуй спостерігати. Що відбувається, коли вдивляєшся? Ти далі бачиш дерево?
В: Так, це життєдайне світло, яке рухається і об’єднується у мережане павутиння в нескінченність.
З: [перебиваючи] Ви можете показати Лаурі машину часу?
В: ВАМ хочеться побачити машину часу?
З: Звичайно. Ви можете продемонструвати Лаурі машину часу?
В: Це невірне звертання.
З: Чому ж?
В: Воно не сформульоване правильно.
З: Чи може Лаура побачити машину часу?
В: ВАМ хочеться побачити машину часу?
З: Я прагну, щоб Лаура побачила машину часу і описала її.
В: Вона виглядає як об’єкт, який нагадує велику хлібничку. Він променює полями, променями. Я не впевнена у тому, що можна бути з ним в контакті чи перебувати у промені, або просто перебувати поряд. Зрозуміло, що ніхто не увійде в нього, бо він немов кінокартина. Поля, якими він променює, є дуже важливі. Стовп світла перебуває немов у кінокадрі, де спалахують промені в небесах і танцюють навколо. Схоже на це, тільки він має форми. Він не простягається далеко у просторі, не видовжується, він швидше має конусну форму. Ось так, він там, він є...
З: [перебиваючи] Тепер хочу, щоб ти зосередилася..
В: [ігноруючи перебивання] ...спрямований, металічні пластини, його будова нагадує трубчастість..
З: Лаура зможе запам’ятати і змалювати це?
В: Жартома кажучи, це фактично схоже на застигле дерево життя, продубльоване та інвертоване немов зі стрічками Мьобіуса.
З: Це і є ковчег?
В: Таа... це...
З: Ковчег. Ноєв Ковчег. Ковчег Заповіту... Ковчег Часу.
В: Те, про що ти зараз кажеш, саме рухається всередину.. це поле..
З: Тепер, вдивляючись, залишайся перед дзеркалом. Ви могли б показати так, щоб Лаура могла описати це нам - звідки саме з’явилася ця машина часу?
В: Ой! Невизначено у часі. Відповідь з’являється, що 10 тисяч років до нашої ери.
З: Це там, де вона знаходиться відносно нашого майбутнього?
В: Так.
З: Можете показати Лаурі, де описуване перебуває для наших прийдешніх часів?
В: У прийдешньому.
З: Можете їй продемонструвати, де саме на планеті воно знаходиться, коли воно входить у наше прийдешнє?
В: У прийдешньому.
З: Чому воно не є у теперішньому прийдешньому?
В: Бо буде небезпечно.
З: Залишайся так... 10 тисяч років до нашої ери. Де воно знаходилось, коли перебувало між минулим і нашим прийдешнім?
В: Його знаходили і кілька разів використовували. Його використовували з поганими намірами і вважали це оправданим задля відновлення і ...
З: [перебиваючи] Не впадай у дзеркало.. залишайся перед ним!
В: [невиразна заувага]
З: Ви можете показати усе це так Лаурі, щоб вона описала нам катастрофічну ситуацію нашого майбутнього, нашого близького майбутнього?
В: Схоже, що все відбуватиметься по висхідній, події наростатимуть. Спочатку неаче задощить, коли перші холодні краплини впадуть. А потім затишшя з кількома останніми краплями наприкінці. А потім злива.
З: Опиши що бачиш?
В: Я бачу скельні уламки. Але вони не дуже великі. Розміром з кулак. Всього декілька. Вони нароблять трохи розруху. Галасу. Людей це стривожить.. зведе. Бачу тільки два, здається, два скельні уламки. Потім все завмре, нічого не відбуватиметься, а потім про це забудуть. Занехають. А потому три, чотири, п’ять і шість, і можливо навіть сім ... непов’язаних випадків. З невеликими. А потім – величезний. Все відбуватиметься протягом місяців.
З: Вдихни глибоко, залишаючись по цю сторону дзеркала.. вдивляйся. Вдивляйся, вдивляйся у дзеркало. Ви можете так продемонструвати Лаурі, щоб вона описала нам ситуацію з Парсифалем, з Третім Парсифалем?
В: Згадана машина часу розташована в точно визначеному місці, хоча не зовсім зрозуміло як її використовувати, бо це питання вибору у відповідний момент часу, розумієш...
З: Якого вибору?
В: Колективно можна вирушити звідси машиною геть або група людей може пов’язати себе усвідомленням і використати прилад, щоб змістити Землю з траєкторії, де її чекають знищення. Це не переміщення у матеріальному розумінні, це переміщення у часі.
З: Тоді комета вдарить у місце, де Земля вже не буде знаходитись?
В: Вірно.
З: Наскільки великим має бути цей стрибок у часі, це переміщення?
В: Ну! Гаразд, у категоріях часу, це десь з милю!
З: Який стрибок у часі потрібно здійснити?
В: День.
З: Шлях, який проходить Земля за один оберт навколо власної осі, буде достатнім, щоб запобігти зіткненню?
В: Так.
З: Якими будуть наслідки переміщення планети – кожен повернеться днем назад?
В: Якщо це вдасться, після переміщення забудуться всі трагедії.
З: Це добре?
В: [зітхає]


© 1997-2003 Cassiopaea org, Laura Knight, Laura Knight-Jadczyk and Arkadiusz Jadczyk













* * *










- Бей жидов и велосипедистов!
- А почему велосипедистов?

анекдот совєтських часів









* * *








Ваше фізичне тіло існує як прилад, який вібрує на певній частоті. Ви гадаєте, що збудовані з плоті і кості, а насправді ви є набором розумних електромагнітних сигналів. Ви транслюєте ці сигнали під час звичайної життєдіяльності: споживаючи їжу, через органи зору, відчуттів, кохаючись, а також отримуючи різноманітний життєвий досвід. Саме таким чином ви інтерпретуєте значення своїх електромагнітних сигналів, які передаються у ваше фізичне тіло, як імпульси. Ззовні вас можна інтерпретувати, виходячи з безлічі підходів. Деякі істоти сприймають вас виключно як певну частоту вібрації колективного розуму, який транслює інформацію в певному спектрі емоцій. Інші істоти використовують для своєї мети ментальні і емоційні частоти, які ви транслюєте. Так само як частота вібрації золота використовується для трансформації свідомості, а хвильова природа води — для обмивання та вгамування спраги, частота вібрації людської свідомості може бути використана з різними намірами.
Як ми вже казали, усередині вашого тіла міститься творча сила, звана Кундаліні. Визнання і покликання цієї сили прискорює злиття воєдино і сотворення вашого Світного тіла. Ця сила також дозволяє зберігати баланс і заземленість в умовах посилення електромагнітних зсувів. Традиційно Кундаліні розкручується і наповнює ваше тіло енергією у віці сорока років. До цього часу ви вже вважаєтеся зрілою істотою, здатною утримати в своєму тілі подібну силу. Для більшості людей ця сила не піддається контролю. І багато, не зумівши інтегрувати енергію частково або повністю, в цьому віці починають старіти і скочуватися вниз, замість того щоб відродитися і повністю розкрити свій творчий потенціал.
Іноді, коли люди отримують досвід взаємодії зі своєю внутрішньою творчою силою, їм здається, що вони хочуть займатися любов’ю, оскільки вони не знають, що робити зі зростаючою енергією. Вся планета обмежує саму себе і використовує Кундаліні тільки для відтворення роду. Люди злягаються як божевільні, не розуміючи, що енергія Кундаліні може не тільки досягати області голови, просуваючись вгору через фізичне тіло, але й виходити за його межі. Якщо ви дозволите своїй творчій енергії просуватися вгору і виходити за межі фізичного тіла, ви зможете по-новому інтерпретувати самих себе. Ви зможете зрозуміти, що всі ваші процеси творення, зцілення і творчості походять з природного Божественного джерела енергії Жіночого Начала усередині вас.
Людство чинить опір можливості змін, зростанню і засвоєнню нової інформації. Велика частка такого опору неприродна. Багато в чому ви були запрограмовані так, щоб боятися розглядати нові концепції, виходити за рамки загальноприйнятого, розглядати правомірність поведінки богів або прирівнювати себе до останніх. Коли людство починає шукати знань, воно стає обізнаним, інформованим і підходить до того моменту, в якому можливий прояв Богині у тривимірному світі.
Ви ж продовжуєте відтворювати минуле, згадуючи його в ностальгічних деталях і закріплюючи в теперішньому часі. Клітини вашого тіла мають свободу, щоб приходити і відходити; вони відтворюють самі себе постійно. Звідки вони одержують свої інструкції? Ці вказівки поступають від вашої матриці і системи ваших вірувань, а також від енергетичних стереотипів, за допомогою яких ви визначаєте реальність. У міру зміни енергоінформаційних стереотипів — розширення і зміни ваших концепцій — змінюється і сама молекулярна структура вашого фізичного тіла. У кого з вас є потенціал для створення того тіла, яке ви хотіли б для себе мати? Ви можете регенерувати клітини свого тіла, змінивши їх маршрут — озброївши їх іншим планом або вказавши їм обхідний шлях. Як тільки ви задасте інший маршрут, ваше тіло і життєвий досвід послідують за зміною стану свідомості.
Кожен з вас має певну природну життєву силу. На формування вашої свідомості вплинули люди, яких ви поважали і які діяли в законних рамках. Але ці люди переконали вас прийняти негативні, продукуючі страх ідеї. Можливо, одна індивідуальна свідомість створила собі певний негативний досвід, негативно його інтерпретувала, а потім стала нав'язувати свої негативні образи іншим.
Раніше вимагалося вивчати безліч дисциплін і готувати своє фізичне тіло протягом багатьох років до успішного підйому енергії Кундаліні. І дійсно, небагатьом, з певних причин, вдавалося добитися підйому Кундаліні. Земля була вкрита ізолюючою електромагнітною завісою, усередині якої вібрації жорстко контролювалися. У міру підйому Кундаліні сила приходить у взаємодію з космічними силами, які є зовні людського тіла, а фізичне тіло наповнюється енергією і оживає. Схожий ефект дає і притягання променя Світла у фізичне тіло. Ті, хто втаювали від вас знання, тепер втрачають силу. Встановлений ними електромагнітний щит став більше схожий на шматок швейцарського сиру з величезними дірками, через які Світло виливається на Землю. В інших світах також з'явилися «діри», через які проникають інші форми Світла.
У міру надходження космічної енергії на Землю, мільйони з вас братимуть участь в створенні вірогідності реінтерпретувати силу Кундаліні. Ця сила — творча сила вашого життя, і ви пульсуєте разом з нею. При правильному використанні вона може забезпечити вирішення безлічі проблем. Ця енергія пов'язує вас з Уселенським джерелом і об'єднує вас з вищим значенням існування і розуміння того, яким чином ви можете нею користуватися.
Вона може бути використана і для зцілення. Коли вона нагромаджується у вас в руках, ваші руки стають руками цілителя. Багато хто з вас дуже здивуються, якщо зазирнуть на декілька років уперед і побачать, що ви зможете робити з енергією, яка поступає у ваші руки. Вже сьогодні існують люди, які, беручись за руки і проявляючи чіткий намір, можуть запалити шматок паперу. Енергія, що нагромаджується у ваших руках, посилить свій прояв у вашому житті. Ви можете використовувати її для очищення їжі, зцілення, очищення океанів і усунення забруднення річок і суші. Ви зможете реалізувати свою здатність перетворювати отрути, які забруднили всю вашу планету.
Здібність проявляти такі речі буде дана всім тим, хто готовий в них повірити. В міру того як ви віритимете, практикуватимете і шукатимете — ваша сила зростатиме. А потім ви зможете показати свої здібності іншим. Це дари, які зроблять зсув масової свідомості у бік співпраці на планетарному рівні. Таким чином, ви розвиватимете ці здібності вже не на індивідуальному, а на колективному рівні. Незцілені і хворі люди також зможуть навчитися активовувати в собі ці енергії і направляти їх в частини тіла, які слід зцілити. Завжди існує свобода вибору. «Якщо моє тіло проявило біль — воно може проявити і здоров'я. Хто обмежує мене, вказуючи мені на шлях хвороби?» Ви приймете намір хворіти чи видасте новий указ щоб бути здоровим?
Усередині вас зібрано і зберігається достатньо знань. Ви — ключ до Живої Бібліотеки, і саме ви — ті, хто необхідні також багатьом єствам для реалізації їхніх програм. Людство залучили у вельми цікавий процес. За допомогою уяви ви можете посилати вказівки у свій власний мозок з наміром активувати ті нервові центри, які сприяють розвитку вашої уяви.
Ви можете зробити своїм наміром тонко відрегульовану власну структуру і посилення взаємодії між нейронами. Адже й пальці ваших ніг мають здатністю переносити сигнал уяви, так само як і ваш мозок, адже клітини вашого тіла містять в собі здебільшого одні й ті ж біохімічні речовини, незалежно від їх розташування. Кожна клітина володіє потенціалом вивільнення знань, і ваші клітини чекають моменту, коли ви станете направляти їх за допомогою своєї уяви. Коли ви дозволяєте суспільству, сім'ї і системі освіти направляти потік вашого світогляду, коли відчуття вини або «обов’язку» постійно вібрує у вашому полі, ваше тіло реагує саме на ці програми.
Ваша планета зможе пережити процес трансмутації і не загинути, якщо тільки ви призвете силу уяви, яка інтимно пов'язана з пам'яттю. Ваше тіло заповнено спогадами різних світів і різних тимчасових рамок, відмінних від поточного відчуття часу. У міру розвитку Землі ви зможете проявляти ці концепції і матриці.
Той, хто привносить спогади інших часів та місць у цю реальність, об'єднує воєдино значущість вашого життя. Таке єднання сприяє зціленню, допомагаючи вам зрозуміти причину, по якій ви привели самих себе в стан хворі.
Один з найважливіших ключів, який ми вам можемо дати, полягає в наступному: любіть себе, шануйте той засіб пересування планетою, в якому ви живете, і поступайте так, ніби ви безцінні. Поводьтеся так, наче вам нечувано пощастило і ви виграли тіло як головний приз в лотерею. Любіть Землю, шануйте і поважайте її. Адже саме на ній ви розігруєте свої складні драми. Любіть себе і Землю, ширяючи у Всесвіті, і ваш політ буде легким і радісним.

© Барбара Марсіняк з участю Карен Марсіняк і Тери Томас «Земля. Плеядські Ключі до Живої Бібліотеки»







* * *








Die Nacht ist wie ein großes Haus. Und mit der Angst der wunden Hände reißen sie Türen in die Wände - dann kommen Gänge ohne Ende, und nirgends ist ein Tor hinaus.

Rainer Maria Rilke









* * *








В некий день брат мой, воротившись из школы, сообщил неправдоподобную, но тем не менее достоверную новость о скором конце света. Мы велели ему повторить, полагая, что ослышались. Но нет. Именно так звучало это невероятное, это с любой точки зрения непостижимое известие. Да, такому, какой есть, неокончательному и незавершенному, в произвольной точке времени и пространства, не добежавшему ни до какой меты, как если бы на полуфразе, без точки и восклицательного знака, без подведения итогов, без суда и гнева Божьего — словно бы в теснейшем комплоте, лояльно, по обоюдному согласию и признанным обеими сторонами принципам, — миру предстояло недвусмысленно и неотвратимо получить по башке. Нет, это не был эсхатологический, от века провозвествованный пророками трагедийный финал и последний акт божественной комедии. Это был бициклово–цирковой, гопля–престидижитаторский, безупречно–фокуспокусный и поучительно–экспериментальный конец света при согласном одобрении всех сил прогресса. И не нашлось почти никого, кто бы сразу в это не поверил. Ужаснувшихся и протестующих мгновенно зашикали. Как могли они не видеть, что налицо неслыханный шанс, конец света совершенно в духе времени, самый прогрессивный и вольнодумный, можно даже сказать лестный и делающий честь Высшему Разуму? Это убежденно и со страстью изображалось ad oculos на вырванных из блокнота страничках, неоспоримо демонстрировалось, наголову разбивались маловеры и оппоненты. Иллюстрированные журналы печатали во всю страницу гравюры, предвосхищавшие катастрофу в эффектных инсценизациях, где можно было видеть многолюдные города, охваченные ночной паникой под озаряемым световыми сигналами и феноменами небом. Уже ощущалось и прямое воздействие далекого болида, параболическая верхушка которого, недвусмысленно нацеленная на земной шар, стояла на небе в неподвижном полете, приближаясь с быстротой стольких–то и стольких миль в секунду. Словно в цирковой фарсе, взлетали шляпы и котелки, волосы вставали дыбом, сами собой раскрывались зонты, а лысины заголялись из–под улетающих париков под небом черным и огромным, одновременно мерцавшим тревожным сигналом всех звезд.

Чем–то праздничным повеяло в нашу жизнь, какими–то энтузиазмом и пылкостью, какой–то значительностью и торжественностью обновились наши движения и грудь наполнилась космическим вздохом. По ночам земной шар кипел праздничной суматохой, солидарным экстазом тысяч, а сами ночи настали черные и огромные. Несчетными роями сгущались вокруг Земли звездные туманности. В непроглядных планетарных бесконечностях рои эти стояли разновидно расположенные, от бездны к бездне осыпаясь метеорной пылью. У затерянных в беспредельных пространствах нас чуть ли не ушел из–под ног земной шар, и, дезориентированные, спутав направления, мы, наподобие антиподов, висели головами вниз над опрокинутым зенитом, скитаясь в звездных скопищах, водя послюнявленным пальцем через целые световые года от звезды к звезде. Таково влеклись мы по небосводу долгой беспорядочной цепью, рассредоточенные по всем направлениям нескончаемых ступеней ночи, — эмигранты с покинутого земного шара, обшаривающие неисчислимые мириады звезд. Отворились последние рогатки, и бициклисты въехали в черные звездные пределы, подняв на дыбы велосипеды и совершая неподвижный лет в планетарной пустоте, открывавшейся все новыми созвездиями. Так и летели они тупиковым путем, торя дороги и тракты бессонной космографии, а по сути оставаясь в планетарной летаргии, черные как сажа, как если бы сунули голову в печную отдушину — окончательный предел и цель всех этих полетов в никуда.

После короткого бестолково полупроспанного дня, словно огромное шумливое отечество, отворялась ночь. Народ, буквально друг на друге, вываливал на улицы, высыпал на площади, словно вышибли днища бочонков с черной икрой, расползающейся языками лоснящейся охотничьей дроби, плывущей реками под ночью, черной как смола и гомонящей звездами. Лестницы проламывались под тяжестью тысяч, во всех окнах виднелись отчаявшиеся фигурки: люди — беспокойные спичечки — в лунатическом наваждении шагали за подоконник и составляли, точно муравьи, живые цепочки, подвижные скопления и колонны — один на плечах у другого, — перетекающие из окон на платформы площадей, ясные от полыхания смоляных бочек.

Прошу не ставить мне в упрек, если, описывая тогдашние картины, неисчислимые эти скопища и сумятицу, я впадаю в преувеличение, невольно беря за образец известного рода старые офорты из великой книги потрясений и катастроф рода человеческого. Все восходит к одному прообразу, и мегаломаническое преувеличение мое, небывалый пафос этих мизансцен указывают, что на сей раз мы вышибли дно вековечной бочки воспоминаний, некоей прабочки мифа, и вторглись в дочеловеческую ночь, исполненную невразумительных стихий, клокочущего анамнеза, и не в состоянии уже удержать захлестывающего нас половодья. О, эти рыбные мельтешащие ночи, зарыбленные звездами и поблескивающие чешуей, о, эти косяки рыбьих голов, неутомимо глотающие мелкими глотками, голодными глоточками все вздувшиеся невыпитые ручьи черных тех и проливных ночей! В какие неотвратимые вентери, в какие прискорбные неводы влеклись очумелые эти, тысячекратно умножившиеся племена?

О, небеса этих дней, все в световых сигналах и метеорах, расчерченные выкладками астрономов, тысячекратно скалькированные, пронумерованные, помеченные водяными знаками алгебры. С лицами, голубоватыми от светоносных ночей, мы скитались по небесам, пульсирующим взрывами далеких солнц, в сидерических озарениях — сонмы человеков, шествующие широким большаком по отмелям Млечного Пути, раскинувшегося на целое небо, — людская река, над которой царили бициклисты на своих паукообразных аппаратах. О, звездная арена ночи, вся без остатка исштрихованная эволюциями, спиралями, арканами и петлями эластических этих проследований, о, циклоиды и эпициклоиды, вдохновенно выполняемые по небесным диагоналям, теряющие проволочные спицы, равнодушно уроняющие светоносные обручи, достигающие уже оголенными, уже только на чистой велосипедной идее сияющего финиша! Именно этими днями датируется новое созвездие, тринадцатая констелляция — навсегда включенный в зодиакальную череду, сверкающий с тех пор на небосводе наших ночей Бициклист.

Снова над нами отворялось небо со всеми своими беспредельностями, усеянными звездным крошевом. Из ночи в ночь на нем уже с раннего вечера появлялся фатальный болид, косо повисший у вершины собственной параболы, недвижно нацеленный на Землю, бессмысленно и безрезультатно проглатывающий столько–то и столько миль в секунду. Все взгляды были обращены к нему, а он, металлически посвечивающий, облый формой, несколько посветлее в выпуклом ядре, отрабатывал с математической точностью каждодневный урок. И никак не верилось, что крохотный этот червячок, невинно посвечивающий меж несчетных звездных роев, есть огненный перст Валтасара, предрекающий на скрижали небес гибель нашему глобусу. Увы, любой ребенок знал наизусть роковую формулу, взятую в знак многократного интеграла, из которой после проставления пределов выводилась неминуемая наша погибель. Что нас могло еще спасти?

Покуда праздный люд рассеивался в непомерной ночи, дабы заплутаться меж небесных отблесков и феноменов, отец втихомолку остался дома. Он один знал тайный выход из западни — тыльные кулисы космологии — и украдкой улыбался. Пока заткнутый тряпками дядя Эдвард отчаянно надсаживался, отец потихоньку сунул голову в печной отдушник. Там было глухо и темно. Веяло теплым воздухом, сажей, уединением и прибежищем. Отец устроился поудобней и в блаженстве закрыл глаза. В этот черный скафандр дома, выдвинутый над крышей в звездную ночь, падал слабый лучик звезды и, преломляясь, точно в линзах подзорного прибора, прорастал светом в фокусе, зачинался зародышем в темной реторте печной трубы. Отец осторожно крутил маховичок микрометра, и в поле зрения подзорного аппарата потихоньку въехало фатальное творение, ясное как месяц, придвинутое линзой на расстояние ладони, рельефное и светящееся известковым рельефом в безмолвном мраке планетарной пустоты. Было оно словно бы золотушное, изрытое оспой — заплутавший близнец, родной брат луны, возвращающийся на отчую землю после тысячелетних скитаний. Отец перемещал его перед вытаращенным своим оком, словно круг швейцарского сыра, дырявый, бледно–желтый, ярко освещенный, покрытый белой, как парша, коростой. С вертушкой микрометра под пальцем, с глазом, ярко подсвеченным окулярным отсветом, отец хладнокровно разглядывал известковую сферу, наблюдая на поверхности путаный рисунок болезни, снедавшей ее изнутри, извилистые ходы короеда, проточившего изъеденную сыроподобную кору. Но вдруг он вздрогнул, обнаружив собственную ошибку. Нет, это не был швейцарский сыр, это был, скорей, человеческий мозг, анатомический его препарат, в надлежащем своем затейливом устройстве. Отец отчетливо различал границы долей, извилины серого вещества. Вглядевшись, он разобрал даже неотчетливые буквы надписей, бегущие в разных направлениях по сложным картам полушарий. Мозг, вероятно обработанный хлороформом, глубоко спал и во сне безмятежно улыбался. Постигая эту улыбку, отец распознал сквозь замысловатый рисунок поверхности суть явления и усмехнулся своим мыслям. Чего только не явит нам верная наша печная труба, темная как ночь! Сквозь извилины серого вещества, сквозь мелкую грануляцию желвачков отец различил отчетливо просматриваемые контуры эмбриона в характерно перевернутой позиции, с кулачками у лица, вверх тормашками сновидящего сладкие сны в светлой воде амниона. В этом положении отец его и оставил и, облегченно поднявшись, затворил отдушник.

Вот, пожалуй, и все. Как? А что стало с концом света? Как было с эффектным этим финалом после столь великолепно развивавшейся интродукции? Потупимся и усмехнемся. Вкралась ли в расчеты погрешность, случилась ли ошибка в сложении или типографская помарка при переписывании цифр? Ничего подобного! Расчеты были точны, никаких ошибок в столбики цифр не закралось. Но тогда что же? А вот что. Болид мчался без устали, летел, словно призовой конь, во весь дух, чтобы вовремя поспеть к финишу. Мода сезона бежала тоже. Какое–то время он мчался во главе эпохи, сообщая эпохе свой образ и прозвание. Потом оба добрых скакуна сравнялись и в бешеном галопе пошли вровень, а сердца наши стучали солидарно с ними. Тут, однако, мода тихонько выдвинулась и неудержимый болид на целую ноздрю обошла. Этот вершок и решил судьбу кометы. Она уже была обречена, раз навсегда обставлена. Наши сердца поспевали теперь вслед за модой, оставляя позади блистательный болид. Мы безучастно взирали, как он бледнел, уменьшался и, покорно приняв судьбу, слегка скособоченный, встал в конце концов на горизонте, тщетно беря последний поворот на кривой своей орбите, далекий и голубой, впредь и навеки неопасный. Он безропотно сошел с круга, сила актуальности выдохлась, и никому больше не было дела до обойденного на дистанции, каковой, предоставленный самому себе, тихо и при полнейшем всеобщем безразличии угасал.

Понурившись, возвращались мы к повседневным делам, обогащенные еще одним разочарованием. Космические планы спешно сворачивались, жизнь входила в привычную колею. Наверстывая упущенное, мы днем и ночью беспробудно спали и, лежа вповалку в темных уже квартирах, сморенные сном, возносились на собственном дыхании тупиковой дорогой беззвездных грез. Плывя же так, мы колыхались — писклявые утробы, волынки и дудки, — продираясь сквозь бездорожья замкнувшихся и беззвездных теперь ночей. Дядя Эдвард навеки умолк. В воздухе еще угадывались отголоски его призывного отчаяния, но самого дяди больше не было. Жизнь ушла из него вместе с дребезжащим пароксизмом, контур разомкнулся, а сам он беспрепятственно восходил все выше и выше по ступеням бессмертия. В темной квартире только отец не смыкая глаз тихонько бродил по комнатам, полным мелодического спанья. Иногда он отворял печной отдушник и, усмехаясь, заглядывал в черный провал, где в стеклянной ампуле сияющим сном спал навечно улыбавшийся Гомункул, облитый, словно неоном, полнолунием света, уже предрешенный, перечеркнутый, подшитый к делу — уже архивная единица в необъятной регистратуре небес.


з оповідання Бруно Шульца „Комета“ у перекладі Асара Еппеля