promonaut | Джек Лондон відпочиває або життя в бригаді монстрів.

Людину на риштуваннях – саме таку потребує найбільше старенька Еуропа. Чи не єдині вакантні місця у всіх депертаментах праці від Сицилії до Осло.
Ставлячи більш як півроку риштування зі шведської сталі у воскресаючому Лейпцигу, мав достатньо можливостей бачити схожі картинки. Бог милував.
Тиждень по тому як я взяв тайм-аут – один з бригади(місцевий німецький циган), жартуючи при вирівнюванні рами на висоті шестиповерхового будинку, не зміг втримати її. Тридцятикілограмова ногаста штукенція, стрибнувши, досягла на землі тіло мого тодішнього шефа Еріка(через схожість ми кликали його Папай). Щербате залізо розірвало його ледь не навпіл. Вмирав на рухах нашої, ні, своєї, невеликої бригади, стікаючи і трискаючи навсібіч кров’ю.
У правилах мобільної(гелікоптер) медичної служби в ФРН – прибувати не пізніше 5-ти хвилин на місце виробничої травми(не стосується пригод на автодорогах). Того разу встигли. З шитою печінкою, легенями etc. та великими металічними вставками на місці ребер Ерік через рік весело тиснув мою руку. Можливо, інваліди вмирають раніше, але людина, котра за день переміщає на собі близько 35 тисяч кіло у різних напрямках та висотах не може просто так віддати Богові душу: кров у загартованому та неймовірно мускулистому тілі бігає веселіше і навіть призабутий страх висоти допомагає у життєвих незгодах.