promonaut | Pokaz swoje zapierajace dech w piersiach prace.

Як і рік тому - обдарований хворобою. З тією різницею, що слід лягати не в ужгородський ізолятор, а шукати чергового лікаря, бо сімейний лікар, бачте, у відпустці.

Приймальня чергового – аж за двома містечками. Чому так?

Сиджу в почекальні біля дитячої кімнати для ігор. Якийсь хлопчик бавиться машинками під зображенням дерева на стіні. У стінку вбиті цвяхи, на яких висять кілька звичайних яблук.
За усим цим спостерігає пара старих людей, що чекають прийому.

Поряд – кубістична картина, де зображено місцевий замок. Одна з трьох веж замку проглядається у живописній формі кристалу.

Щось підштовхує відкрити для себе незнайому місцину.

Після інспекції мого горла приходить час інспекції прилягаючої до поліклініки території.

Ні душі!
Десь у кімнатах реставрованого замку знаходжу бороданя, який пояснює, що дві вежі неподалік – то стара водонапірна баштова система, а власне замок – тут: ця будівля і парк.

І знову нікого!
Вітер навперемін з сонцем, види Пушкіно і Кодака, сірі стіни, гладінь води і столітні дерева.

Цікаво, що то за маленький згорток тримає у правій руці ця кам’яна Афродита.
Бо у лівій тримає вінок переможця.

А ось і кінець прогулянки. В отченні смугастих біло-червоних щитів - забута кам’яна альтанка.

Займаю місце у центрі.

Шість колон.

Дванадцять секторів склепіння.

Мене це влаштовує.

Правда, шкода, що рідко маю при собі фотоапарат?

“О, великий Хранителю, дякую Тобі за твою допомогу, за те, що сплітаєш нитки у візерунок, тлумачення якого мені під силу. Коли мої предки відкрилися цим царствам і не змогли перевести свій досвід у слова, вони вклали його в мистецтво. Дай і мені можливість вкласти значення цих великих змін у мою версію живого мистецтва - мистецтва, що дозволяє мені виражати відчуття всієї моєї істоти.”

* * *

“Це видається кінцем розвитку, хоча насправді це смерть нелюдського світу, який живе у борг без краси, у тваринному емпіризмі, у примарності. Явище грізного вічного спокою, кінця світу, в реальності перетворюється у вічну абсолютну в-собі-і-для-себе-сущу діяльність (“Необмежена діяльність є абсолютним спокоєм..” Шелдінг), яка накладається на всезагальне становлення, на вічний неспокій. Історія розвитку краси завершується і перестає бути “вузловою лінією співвідношення мір” (Гегель), взагалі втрачає свою лінійність та історичність. Та й естетика перестає існувати в якости “еталонної палати мір та ваг”. Зростає кількісна потуга вільного часу, який, переповнюючи своє існування, стає нелюдським. Він тисне і знищує себе як простір. Тому у вільному часі так мало місця для людини і ще менше свободи. Він прививається людині немов культурний паросток і людина вивільнюється, тоді як дикий вільний час оприлюднюється звичайною подією людства, що є боляче. Подвійне буття людини у двох різних світах роздвоює її та розщеплює на безкінечні часи та видозміни, так, що для того, щоб їй вціліти, необхідне абсолютне, остаточне, безкінечне мірило, якого може не існувати, може не бути таким – у собі і для себе, але яке виводиться для людини яко мета – етичний і прекрасний образ її самої, що вбиває людину у зовсім не лікувальну грязюку”.

Льошка Босенко “Про инше: симуляція просторів культури (Краса як мірило доцільности розвитку узагалі)”

* * *

Немов кисень
Любов
Щобільш вбереш
Підносишся вище
Не старчить – помреш
Любов возносить
Немов кисень
Любов

Час
За мене
Я отримав
Усе

Кажуть
Гординя
Приходить лише
Перед падінням

Пліткують
Навколо
Що не хочеш
Мене поряд

Не позбутись
Блюзу міського
Щораз повернусь
Втрачаю
Немов кисень
Любов

Час не знахар
Коли поряд
Тебе нема

В самотній гарячці
Сумні словеса
Зависли

Залишмо краще
Несказаним
Дещо

Проводжу дні
У ліжку
Гуляю
Нічними стежками
Схований
В міському світлі
Світлах міста
Немов кисень
Любов

Немов кисень
Любов

Sweet „Love is like oxygen“

Photobucket - Video and Image Hosting