promonaut | П'ятеро з неба або Говори зі мною

"— До речі, університет ви залишили досить несподівано. Дозвольте поцікавитися — чому?
Цього питання Поль боявся як вогню, але, вірний своїм принципам, він вирішив викласти все відверто.
— Мене відрахували за непристойну поведінку, сер!
— За непристойну поведінку? Що ж, не будемо вдаватися в подробиці. Не перший рік я працюю в школі і за цей час зумів переконатися, що вчителями стають з причин, про які, як правило, вважають за краще не розповсюджуватися.
— З тих пір я не знав ні хвилини спокою. Річ у тому, що це не були звичайні сумніви щодо Каїнової дружини, чудес Старого Заповіту або законності освячення архієпископа Паркера. Все це нас навчили пояснювати ще в семінарії. Тепер все виявилося серйозніше. Я ніяк не міг зрозуміти, навіщо взагалі Господь вирішив створити наш світ. Я звернувся до нашого єпископа, він сказав, що якось не замислювався над цим питанням, і додав, що не розуміє, яке це може мати відношення до моїх безпосередніх обов'язків парохіального священика."
Івлін Во “Падіння і розруха”

* * *

"...Як вже зазначено раніше, текст Діянь на середнєєгипетському діалекті з кодексу Глаз’є відноситься до західного типу. Кажучи точніше, багато типово західних писань, досі відомих з кодексу Бези, старолатинського рукопису Флері і марґіналій у Гераклійській сирійській версії, виявляється, були поширені також і в Єгипті.
Є і багато інших писань, які нагадують західні, але ніде більш не засвідчені. Можна назвати наступні приклади:

12:8-9: і йди за мною. Але він схопив його, і потягнув за собою, і вийшов з ним,
і Петро пішов за ним."

Брюс М. Мецґер „Ранні переклади Нового Заповіту“

* * *

"..І тут відбулася катастрофа — на римській галері перекинулися ємкості з нафтою. Антоній ледве встиг зі своїми людьми підійнятися на пентарему, Єгиптяни почали терміново рубати мечами абордажні троси, проте, в команд єгипетських пентарем майже не було мечів — тільки луки і списи, та й більшість абордажних гаків були не на тросах, а на ланцюгах. Борт пентареми запалав. Коли відчепили гаки, було вже пізно. До того ж, при відході зламалося багато весел пентареми, деякі заклинило між веслами римської галери, яку ніяк не могли відчепити від судна. Все довершило падіння щогли галери, яка горіла, на башту з катапультою. Метальна ємкість з нафтою, збита з катапульти, впала прямо на борт староєгипетського “плавучого укріплення”. Антоній погубив флагман єгипетського флоту. Раптово вибухнула ціла ємкість з нафтою на другій палубі пентареми, полум'я зсередини повністю охопило гігантський корабель. Астролог Антонія мав рацію.

Клеопатра спостерігала за ходом битви з берега, разом з єгипетськими воєначальниками, які склали її детальний план. Побачивши, що флагман згорів, Клеопатра вирішила, що Антоній загинув. Вона відбула на свій корабель, підняла на щоглі зелений прапор і наказала запалити на березі зелений факел (ймовірно — селітру з оксидом міді), що означало наказ відходити єгипетському флоту. Тридцять п'ять римських галер, що розбігалися, залишилося тільки добити — у Єгипту залишилися п'ять (два єгипетських і три сирійські важкі кораблі), також — два надважких облогових судна, в поєднанні з п'ятнадцятьма галерами Антонія. У римського флоту не було жодних шансів. Але Клеопатра просигналила відхід. Це був не вчинок цинічного політика, а вчинок люблячої жінки, на який вона не мала права, крик відчаю, оскільки вона вважала, що її любимий загинув — їй вже не потрібна була перемога."

А. Шитяков "Клеопатра. Падіння Єгипту"

* * *

Та ні, це не про совєтських десантників з такого ж совєтського бойовика, а про иншу п’ятірку, висадка якої так і не вирішила долю протистояння. Долю рівноваги сиріч (чи може ви краще за мене знаєте долю німецько-фашистських ветеранів??).

І ось чому.

До завдання зголосилися (в алфавітному порядку): Адонай, Ґаліла, Ґарматот, Йовель і Сет, який і через якого потім з’явився більш знаний ренегат Христос, котрого, з його слів, жодне покоління людей запізнати так і не схоче.
Як і всі військові, вони були трохи на гальмах; швидше всього, у школах вчилися ледь-ледь, були задаваками-задираками і, як каже моя теща, були не проти пожити за чийсь рахунок. Вже як зрілі самураї, шлях і доля яких – смерть, вони являли собою щось на зразок януковичів, себто там були професори, Герої Країн У, виробничники.., одним словом, як майбутні владики нашого світу (у космічному простонародді: нижній світ) і оператори згадуваного в сесьому жж ХАОСУ, вони могли справитись з Величним Завданням е-лє-мен-тарна, може навіть за половину відведеного часу, за дванадцять годин. За дванадцять еонів (каґда-та билі врємєна, а тєпєрь мамєнти; часи є складовою еонів-ідеалів).

Постмодернові родителі ну дуже старалися все здійснити згідно Плану. І нехай вас не засмучує, що на кресленнях була бібліотека, а вийшов публічний дім. Поки що нехай не засмучує. Хоча, як речуть спейс-спеціалісти, смуток є найбільш звичним станом, у якому перебуває більшість розумних створінь у Божому Єдиновсесвіті, а бабця Ванга, перспективно вторячи: “Якщо б люди знали, що їх чекає, вони б ні на мить не захотіли залишатися на Землі”. Правда, Ісусик, вихований на кращих традиціях республіки Барбелло, Країни У(явлення), його вітцівщини, не дуже поділяє такі настрої і, користаючи з перебування у жидівському тілі, майже постійно лахає. І лахає завжди в тему, зі знанням справи, часом принижуючи співбесідників своїми несусвітніми поясненнями про покоління, у яких гостював і над яким не простягатиметься влада п’ятьох богодесантників (читай: дванадцяти їхніх генералів), про наших раввинів та священників, які насправді є служителями помилки, а Всевишній з їхніх рук, примруживши око, лише приймає добровільну пожертву, про старанного тринадцятого учня, котрий вже не пасував до цілого числа дванадцяти і мусив цю арифметику почиркати..

Уся п’ятірня знала і робила свою справу “от і до”: вони приходили майже на готове, бо наші воїни були лише повіреними існуючої на той час коаліції Небро-Сакла-Ялдаваота з 360-ма депутатами у темних костюмчиках, з якою читач знайомий насамперед як з ревністю чи неусвідомленою крамольністю і лише потім - безславністю, заздрістю, недоброзичливістю, прокляттям та похіттю.

Благородному Ісусу нічого іншого не залишалося, як здати всю цю камариллю – сказати пару коротких, але ємких слів населенню цієї планети про помилки у виконанні Ідеального Плану неідеальними виконавцями.

Як казали афганські повстанці: за спійманого совєтського прапорщика – штраф 30 тисяч срібняків, чи то б пак афґані.

Щоб знову запрацював одвічний план Нашого Господа, Ісус мусив бути і стати Обранцем (не депутатом!!), що звучить у віках як Христос. Ставши іудою для “своїх”, він отримує земне відображення у образі учня-іскаріота.

Завдяки таким персонажам сценарій про зародження і продовження життя у цій ділянці відхлані має свій щасливий кінець. Щоб він(кінець) був повнішим, незадовго перед тим будуть в ім’я Ісусове різати наших дітей – щоб ми далі генетично несли память як кару за ренегатство. І вміли з цим співжити, погідно співжити.

Але повернімося до наших п’яти опришків, точніше до проблеми рівноваги роду людського, яким вони опікуються попри владу князя світу цього. Той, що вийшов з їх числа і зрадив інтереси земного царства, подарував нам прекрасний ключик до вирішення основоположних проблем і ключик від дверей верхнього царства: він говорив з нами.

Може не так зрозуміло, але він говорив з нами. І це стало запорукою рівноваги. Бо якщо з вами ділиться міркуваннями душа померлої бабуні, якщо з вами не встидається говорити якась велична космічна сутність, якщо ваш чоловік після зради виливається духом, якщо ви йдете на перекур з Адонісом – сам факт орально-вербального спілкування поступово зачисляє нас до суверенів.

А серед суверенів ренегати вже не водяться.

Робімо все так, аби знати більше ніж на дванадцять балів.

Щоб разом лахали і Учень, і Учитель.

Photobucket - Video and Image Hosting