Once More

[promonaut]

Були б гроші, поїхав би з дітьми на могилку Івана Івановича.



«Сьогодні мову поведемо про людину, котра офіційно заявляє, що протягом 50 років свого життя не просто контактує з представниками Вищого Розуму, але є і пророком на Землі, місія якого полягає в тім, щоб дати нам у руки безцінні знання, уміле використання яких врятує людство від можливої катастрофи. З чого усі почалося? З листа І.І.Шапошникова в редакцію газети "Сальская стєпь", зміст якого було відразу передано мені місцевими уфологами-ентузіастами. Перша ж зустріч з Іваном Івановичем ще в січні ц.р. увінчалася, можна сказати, успіхом - в моїх руках залишився магнітофонний запис нашої пятигодинної бесіди та схеми, що відображають на папері "теорію" Шапошникова, як ми назвали все розказане ним.
-Я народився незвичайною людиною.
З цих слів почав бесіду Іван Іванович.
- У мені виявилося мислебачення.
- Ясновидіння?
- От-от, це так називають... Але я-то нічого і не знав. І один раз проговорився сусідським хлопцям. Ніби дивлюся от на зірку і бачу що там, а ви, запитую їх, хіба нічого не бачите? Ну слух і пішов, що Лазенька Шапошников, мовляв, не в собі, хворий чи що. Мати довідалася. Покликала двоюрідного дідуся Якова Даниловича, що дуже вченим вважався, духовну семінарію закінчив, людей потроху лікував. Поговорили ми з ним по душам. Він і зробив такий висновок, що мені здібності особливі дано, але я мовчати про це повинен. Час, самі, знаєте, який був, тридцяті роки. Дідусь строго-настрого наказав: нікому ні слова, інакше запроторять куди подалі, а то ще і знищать. Я і затаївся...
- Надовго?
- Надовго. Поки в школу не став ходити, у науки різні вникати. І з дідусем сперечатися почав. Той мені релігію викладає, а я йому - своє, бути, мовляв, такого не може - у школі ж іншому учать. Розповів він мені якось про всесвітній потоп, як дощі йшли 40 днів і ночей, як Ной у човен усяку живність саджав та й рятував. Не вірю, і кінець. Дощі, мовляв, від випарів йдуть, і всю планету відразу вони не затоплять. Він мені і запропонував тоді: задумайся посильніше, як ти це робиш, може, і побачиш, як усе було. От і став я задумуватися - сеансувати.
- Яким же чином, Іване Івановичу?
- Пробував з відкритими очима - погано виходить. Раз отут на Землі себе бачу, раз там... Потім приловчився. Викрию момент, коли поблизу нікого, двері - на гачок, очі закрию, зберуся з думками і ніби нагору їх відправляю. Бачу себе в тім місці, куди і задумав потрапити. Тільки легкість у тілі відчуваю.
- А скільки часу цей сеанс у вас займає?
- Так кілька секунд, і я вже там. Спочатку як у мряці усе бачу, потім прояснюється.
- І що ж ви бачили тоді в перший раз?
- Опинився я думкою на великій височині, а навколо - махіни лісові, стоять, лежать, переплітаються між собою. І люди на цій горі. Мене не зауважують, мотаються, у труби якісь дивляться, по тонелю ходять, люк відкривають-закривають. Я з одним заговорив: "Що ви отут спостерігаєте?". Він у відповідь: "А ну, ще повтори... " Я знову... А він говорить, що мене не бачить і запитує, скільки ж мені років. "Одинадцятий", - відповідаю. "Я здогадуюся, хто ти". І став пояснювати: "Ми чекаємо Місяць. Він підійде на близьку відстань, усе за собою потягне сильним тяжінням. Потім відійде, і вода у свої русла повернеться". "Хто ви?" - запитую. "Ми люди з іншої планети. Учені люди. Вашу планету будемо освоювати". Через два дні знову сеанс провів - що ж там далі було, дуже хотілося довідатися. Ліс у воді побачив. Осторонь по небосхилу Місяць йде і за ним вода летить, падає масою на Землю. Я ніби вище піднявся й усе бачу. Але малий був, нічого не розумів. Запам'ятав лише, як людина та мені сказала: "Підростеш, будеш шукати своїх людей".
Сеансував так багато разів. Бачив кораблі різні, як з них люди виходили, у землю зерна кидали...
- Виходить, ви бачили нашу Землю в ті далекі часи, коли її освоювали прибульці з космосу?
- Так. Вони висаджували ліси, трави, живність розводили. І поки роботу свою робили, дуже мінялися зовні - ставали крупнішими, вищі на зріст. Клімат, як я зрозумів, був дуже гарний, так на людей впливав, зараз немає такого. А люди, що цікаво, були різних національностей. Бачив їх, як на екрані телевізора. У 48-м році в 20 років потрапив я служити в Німеччину в штаб танкової армії, яким у війну маршал Рибалко командував. Я, чесно кажцчи, не охочий був книжки читати, всього чотири класи школи закінчив... А раз під час чергування наткнувся на розповідь про Тунгуську катастрофу 1908 року. Це було мені цікаво. Вирішив провести сеанс. Повернувся в казарму, з головою ковдрою укрився, задумався... І тільки виявився на тім місці, як згори вогонь щось породило. Виявилося, захопив. Я і не зрозумів нічого. Лише сильний туман у повітрі залишилася і ще мутнява якась... Вирішив я думкою наздогнати те, що цей вогонь породило. Виявилося це кораблем. Пощупав його, оглянув, три діри знизу знайшов, звідкіля полум'я палахкотіло. А усередину побоявся заглянути. Так кілька разів сеансував. А потім згадав, як мені було сказано: "Шукай своїх людей, що будуть мати потребу в тобі".
- Вам, виходить, пропонували шукати цих людей не на Землі, а в космосі?
- Так. І я думкою піймав такий же корабель. У небі його відразу і не знайдеш, синява щільна навколо. Була не була: виявився я усередині. Там прилади, карти, екрани. Людина сидить, за ними спостерігає. Мене не бачить. Рукою я перед його обличчям поводив, він тільки відмахнулся, як від мухи. Пішов я попри стіну. Двері з ключем побачив. Спробував відкрити, щось цокнуло. Чоловік зі стільця схопився, щось як закричить, але не російською. А йому у відповідь голос через двері: "Сідай на місце. Тебе не чіпатимуть". І я відразу опинився в іншім приміщенні, у відсіку. Якась сила мене перекинула. Двох за столом побачив. Дивляться на мене і мовчать. Я і подумав - боги, напевно. Глядь на себе, а на мені льняна сорочка, пояс з френзликами, штани льняні і постоли на ногах. Зроду їх ніколи не носив. Беру кланяюся, начебто знову не по своїй волі. Перший, той, це чорнявий (потім я довідався, що він родом із древнього Києва був, а другий із Прибалтійської держави), заговорив: "Тепер довідаєшся, хто ми, а хто ти. Ми не боги, як ти подумав. Ми помічники Вищого розуму, якого на Землі Богом звуть. А ти є на своїй планеті єдиним пророком, що буде працювати відтепер по наших указівках". Я якось відразу заспокоївся, перестав їх боятися.
- Що ж було далі?
- А далі вони сказали, що я на своїй планеті зможу себе розкрити, коли мені виповниться 60 літ, і ні днем раніше. І вони за всі ці роки дадуть мені цінну інформацію, котру я повинен буду передати людству.
- Вам, Іване Івановичу, 60 років виповнилося 28 серпня 88-го року, так?
- Точно так, ви вже знаєте... І я з того дня став писати в усі інстанції - розповідати про усе, що знаю. Капиці писав, у "Вісті", інші газети і журнали. Так от і квитанції, подивіться... Але ніхто нічого мені не відповів. Ви перші відгукнулися.
- Чому ж такий термін з вами обумовлено, саме 88-й рік?
- Так тому, як вони мені пояснили, ситуація в нашій країні, на нашій планеті така буде, що люди зможуть мене зрозуміти. Учені будуть готові правильно мою інформацію сприйняти. І уживуть усіх заходів, щоб врятувати людство від лиха, що насувається.
- Якщо вони назвали вас пророком, що ж ви пророкуєте землянам?
- Прихід другого Місяця, що, якщо його не відбити вчасно, може погубити все живе на Землі. Але щоб зрозуміли ви все це, я повинний розповісти саме головне - про сутність світобудови...
- Ми - сама увага.
- У міру того, як йшли роки, вони розповідали мені, як утворений світ, як рухаються планети, що таке сонячна система. Усе це рукотворне. Створено Вищим розумом і керується він за допомогою таких от людей, з якими я вийшов на зв'язок.
- Що це за люди?
- Це ті люди, що колись населяли нашу планету, потім вмерли і пішли в інше життя, як ми говоримо, потойбічне. Їхнє тіло залишилося тут, у землі, а душа піднялася вгору...
- Душу зараз називають деякою енергетичною субстанцією. І з таких, як припускають, і утворюється інформаційне поле землі, що несе в собі величезну базу даних про Світ...
- По-науковому ви мені не говоріть, я нічого такого не знаю, я людина невчена. А от від них я довідався наступне. Покажу вам по схемах, що мені допомогли хлопці з Будинку піонерів зробити. От Сонце, от на визначеній відстані від нього Зона життя, а в ній наша Земля. Але поступово протягом мільярдів років вона віддаляється від Сонця. А на її місце прийде інша планета. На черзі, як бачите, Венера. А до Землі в зоні життя був Марс. І на ньому було життя, таке ж, як зараз на Землі. Коли він став виходити з Зони життя, людство було переселено на Землю. Усе йде по замкнутому колу, по ланцюжку. Розроблено чітко, як у механізмі годинника. Наша галактика - наш Світ, як вони її називають - не одна. Їх багато. Але в кожної свій Вищий розум, свої закони, свої порядки. Одне іншого не стосується. Отож, коли Земля відпрацює своє і людство перейде на Венеру, ядро Землі спустошиться. А оболонка - ґрунт - звільниться від ядра. Залишки ядра швидко підуть по своєрідному тунелю в космосі, що існує удалині від Сонячної системи. А маса ґрунту - земля, каміння і т.д. - роздрібниться, перетвориться в пил. Ядро по тунелю потрапить у планету-заправник, що складається з ядер поменше жовтого кольору, що обертаються і киплять. Вони з усіх боків будуть попадати в ядро Землі, це ті, котрі вже дозріли. Про недоспілі я скажу пізніше. Ядро майже цілком заповниться ними і піде далі, у наступну планету в тім же тунелі, де знаходяться інші дрібні ядра темно-червоного кольору. Вони приліпляться зверху до ядра Землі. Так воно заповнює свої порожнечі, набирає вагу, росте в розмірах, стає величезним. І доходить до Сонця - на ньому ж є три отвори - в одну з них ядра входять, з іншої виходять. У третю постійно надходить газ з космосу. Не досягаючи Сонця, темно-червоні ядра перетворюються в густу темну масу, всмоктуються усередину Сонця і розподіляються по внутрішній частині оболонки. А жовті, розм'якнувши, по окружності обліплюють Сонце зовні. Ядро залишається зовні голим. Воно віддало заряд Сонцю з цими ядрами, скомплектувалось і завдяки Сонцю отримало напругу. Я був на Сонці. Думкою. І переконався, що немає там усередині температури до 6000 градусів спеки. Це тільки оболонка така гаряча. Усередині ж Сонця знаходяться ядра планет і їхні супутники. Стоять поруч, обертаються по своїй осі. Розташовуються так: за кожним ядром планети - два супутники. Виходить чергове ядро планети із Сонця, а з ним і ядро Місяця. Починають вони навколо Сонця рухатися. За кожен виток віддаляються від Сонця.
- Ми в розмові повернулися зараз до того, з чого почали.
- Так, усе йде по колу... От скінчиться заряд ядра планети, і воно йде на розпад. У свої права вступає інша планета. Огорнеться вона ґрунтом. Вода прийде останньої миті у виді крижаного пилу. На ній немає спочатку жодних мікробів. Усе, як це говориться... Стерильно, так? Такою є і Венера, куди землян будуть переселяти. Першими вони доставлять туди ліс, траву... Але екологічно все повинно бути чистим. Коли це відбудеться? Через сотні, тисячі років. Ми уже вмремо. І Земля спорожніє, як порожній зараз Марс, відкіля нас переселили. От на Венері і відродиться життя наших нащадків. Усі піде своєю чергою, як уже було, починаючи з первісно-общинного ладу, і так далі...
- Виходить, людство ніколи не гинуло і не загине, воно крокує по планетах?
-Так. Вони не дадуть нам загинути. Хоча і кажуть, що нехай умруть мільйони, але Істина восторжествує. І так, мовляв, перенаселена Земля, 2,5 мільярди людей зайвих, на них вони не розраховували, населяючи планету.
- Ваша місія, Іване Івановичу, полягає в тім, щоб...
-..щоб учені Землі допомогли розселитися людству на Венері. Але для цього вони повинні знати про прихід другого Місяця, що буде мати силу притягання набагато більшу, ніж існуючий Місяць, і яка вважається корисною: від неї зародження всього живого на Землі. А другий Місяць шкідливий, потягне за собою весь верхній покрив Землі, підніме води. Його потрібно зустріти і силоміць ракетами від Землі відбити. Вирахувати силу ударної хвилі і відіпхнути Місяць на іншу траєкторію, не зруйнувавши при цьому. Так другий Місяць Марсу відштовхували у свій час, і другий Місяць Сатурна теж... Тільки от не розрахували - Місяць розпався на частини, і все це сміття - ґрунт - став обертатися навколо Сатурна.
- Кільце Сатурна?
- Так. Вони його утримують, підштовхують, щоб не став літати по усьому Всесвіту і лиха не наробив і щоб зрештою пустити його на розпад. Нам потрібно продовжити існування життя на Землі до переходу на Венеру, тому що Венера зараз ще не може нас прийняти, вона ще поза Зоною життя і не підготовлена ними для нашого переселення. Нас їм зберегти необхідно, щоб кожну травинку-билинку, кожного метелика перенести на нову планету.
- Яку мету зараз наша Земля виконує?
- Можна Землю назвати інкубатором, де народжується людство... Але і про це я пізніше скажу. Усе за порядком.
- Іван Іванович, планети все ж дуже різні за розмірами. Як вони це вам пояснюють?
- Вони говорять, що величезні ті планети, де ґрунту багато начіплялося. Людство живе мільярди-мільярди років. Були в минулому і помилки, невірні розрахунки - сильно відштовхували Місяці, і вони ішли блукати по Всесвіті. Звідси і безліч супутників в інших планет. Звідси і те, що вчені називають кометами.
- Усе логічно. Але навіщо у всій цій замкнутій системі другий Місяць?
- Він потрібен Сонцю, несе йому заряд. Якщо других Місяців не буде, то Сонце перестане працювати. За визначений час до приходу другого Місяця на планеті і з'являється така людина, як я, що повинна передати всю цю інформацію ученим людям.
- Ви один такий на Землі?
-Ні. Є й інші. Але в мене ясновидіння найсильніше. Мені так і було сказано: "Ти породжений, щоб допомогти відбити другий Місяць і зробити перехід з однієї планети на іншу".
- Коли ж підійде другий Місяць?
-Вони говорять, це можливо, року 2000-го, плюс-мінус 2-3 роки. Так що часу залишилося небагато. І потрібно встигнути людству об'єднатися - припинити війни і направити всі знання, весь ядерний запас на відбиття Місяця. Наука наша не знає цього. Працює втемну. І люди живуть в темну, без віри у Вищий розум. Вірили б, по-іншому б жили, дітей би не кидали, старих би не кривдили.
- Давно останній раз сеансували?
- Недавно. Хоча тепер рідко це роблю. Здоров'я не те стало, от на інвалідність по бронхіальній астмі перевели. Але востаннє вони мені знову строго-настрого наказали, щоб я швидше передав інформацію вченим, по телебаченню виступив, щоб усі люди почули. Інакше їм доведеться свої міри вживати, погрожують.
- А хоч якийсь доказ вони не можуть вам у руки дати?
- Доказу - немає. Говорять, що люди самі повинні усе осягти, своїм розумом. А от переконати землян у своєму існуванні намагаються. Тому і літає їх зараз навкруги багато. І в Сальську тому їх часто тепер бачать, щоб до мене увагу привернути. Але це все роботи. З очима, через які вони на нас дивляться, з вухами, через які вони нас чують. Вони навіть запахи розрізняють. Ось отут писати в газетах стали, що, мовляв, іншопланетяни ґрунт із землі на дослідження беруть. Брехня все це. Сто років він їм не потрібний! Вони ж нашу Землю, як своїх п'ять пальців знають, самі її створювали і населяли.
- А вони не можуть самі вийти з ученими на контакт?
-Ні. Я запитував. Відповідають, от, мовляв, будеш на нашому місці, зрозумієш. І ще говорять, що жоден звідси на Землю не повернувся. І ми теж говоримо, що з того світу повернення немає.
- Вантаж таких знань не заважав вам жити всі ці роки? Хіба не хотілося хоч з рідними поділитися?
- Хотілося. Але мені завжди забороняли. Вони сказали, що відкриєшся тоді, коли в країні інший порядок буде. До тебе самі вчені приїдуть. Мені і виїжджати із Сальська не дозволяють.
- У вас контакти з ними завжди односторонні?
- Ні. І вони мене відвідують. Прокидаюся вночі, як від поштовху, начебто і не спав. Уже знаю, що до чого... Устаю. Виходжу, вони вже чекають метрах у трьох від паркану. Собака нервує, але мовчить. Я і починаю говорити з ними - з роботами. Але знаю, що з тими говорю, що їх сюди послали.
- Як говорите?
- Звичайно, голосом, російською.
- А якщо хто із сусідніх будинків вийде, побачить вас?
- Не вийде і не побачить. Вони установку дають, щоб усі навколо спали. І така тиша стоїть - начебто усе вимерло. Поговоримо, і вони ідуть по повітрю, як по сходинах ноги переставляють, поки не зникнуть з виду.
- Вірно, що вони вам сказали, до якого віку доживете?
- Вірно. До 74 років. А на 75-м нехай, говорять, лікарі усього світу з'їдуться, нічого мені вже не допоможе.
- А чому ще літ не попросите?
- А навіщо? Там, може, краще буде?
- От ви, Іван Іванович, весь Всесвіт обшастали, так? Нікого з відомих особистостей не зустрічали?
- Один раз мені представлення улаштували. По 2-3 людини переді мною пропустили. А серед них Ганна Герман була. Молода, красива, співає, як і співала. Вони сказали, що автокатастрофу їй навмисно улаштували, за те, що "Солідарності" допомогла. Про Гагаріна от що сказали... Він літає на одному з двох кораблів (вони його забрали), що обертаються у Всесвіті, і душі померлих збирають, щоб переправити потім куди заведено.
- Так Гагарін на НЛО літає?
- Так ні, НЛО - це апарати, що усього-на-всього спускаються, що ми бачимо, з роботами. А кораблі, що душі збирають, далеко, ніякі прилади побачити їх не зможуть із Землі.
- Ви як і раніше пишете зараз листи в усі інстанції?
- А який зміст писати? Ходив я в міськом, у міськвиконком, заяву носив. А мені одне у відповідь - давайте докази. Та якби вони в мене були, то вже увесь світ про все б довідався.
- Усе таки ви вірите, Іван Іванович, що люди вас зрозуміють?
- Вірю. Вони мені сказали, що так повинно бути. Тому що я з'єдную непоєднуване дотепер. От я і розповів вам надможливе. Хоча ще й не усе. А доказів у мене немає.
Можливо, після прочитання викладеного у вас виникло безліч питань до Шапошникова, до мене, як до автора публікації. Є вони й у мене. Спробуємо згодом на них відповісти. Залишається тільки додати, що придумати подібну, логічно завершену "теорію" людині малограмотній, що називається, від сохи, було б, як мені здається, просто не під силу... І ще... Товариші по службі Івана Івановича, як і раніше, його роботі в міськгазі дають досить утішну характеристику, як людині, працівнику, сім'янину. Родичі Івана Івановича підтверджують можливість його контактів з ПЦ, виходячи зі своїх спостережень. А Наталя Губіна, медсестра, що живе по сусідству, розповідає, що у вересні минулого року вночі протягом 10 хвилин вона бачила над будинком Шапошникових дивне сяйво у вигляді кулі, що полихала червоним світлом, і рухалась у просторі з променями, що відходили в різні сторони.»


„Комсомолець (Ростов-на-Дону)“, 1990

Comments

[pry4ilok.livejournal.com]

Цікаво. Але ця інформація не суперечить тому, що кажуть просвітлені. Вона є частиною великого масиву інформації. Я з величезним задоволенням свого часу прочитала Рудольфа Штайнера, неначе пройшла всіма тими етапами, від граніту до трави, дерев і далі...

Я себе пам”ятаю
Травою й гранітом
Із душею текучою, наче вода.
І витав Божий дух,
І носився над світом.
І Господь молодий був,
І я молода...

Так хочеться знати все! Але, мабуть, не можна:)

[promonaut.livejournal.com]

Ще цікавіше знати, що банальна газетна замітка здатна змінити життя людини.

У той час - невіруючої.