promonaut | Частина Перша

"Культ любови сповідали і поети "Плеяди" - Дю Белі і Ронсар. Живий, полум'яний Ерос пронизує усю їхню поезію, поєднується з прославлянням життя, природи, плоті. П’єр Ронсар постійно звертається до цих тем, досягаючи чудової рівноваги між еротикою і ідеалізацією.

Поки прекрасний місяць ще,
Дитя, підемо лугом пустувати.
Хвилина кожна дорога:
Життя, йдучи так прудко
Пістрявить кучері нам білою тасьмою,
Зникать наважилось весною.
Так поспішімо, он, волаючи
Ще вабить любощів пора жива,
Любить, збирать бажанний плід;
Любов хай в кожній жилці б'ється
Нестерпить смерть: все увірветься -
І наші насолоди понесе."

Шестаков “Ерос і культура: Філософія кохання та європейське мистецтво”

"ДОРОГИЙ ТАТО
ЦЕЙ ЛИСТ ВИМАГАЄ ВСІХ МОЇХ СИЛ, ТАК ЩО ПОСТАРАЮСЯ СТИСЛО. КОЛИ ТИ ЙОГО ОТРИМАЄШ, МЕНЕ ШВИДШЕ ЗА ВСЕ ВЖЕ НЕ БУДЕ В ЖИВИХ. ВІДБУЛОСЯ НАЙЖАХЛИВІШЕ, І Я ДУМАЮ, ВСЕ ПОЧАЛОСЯ ЗАДОВГО ДО АВТОКАТАСТРОФИ ТА КОМИ. ТИ В КУРСІ МОЄЇ ЕКСТРАСЕНСОРНОЇ ЕПОПЕЇ І, МОЖЛИВО, ПАМ'ЯТАЄШ, ЯК МАМА ПРИСЯГАЛАСЯ ПЕРЕД СМЕРТЮ, ЩО ЦЕ СПРАВА РУК ГОСПОДА, ЩО ГОСПОДЬ ПОКЛАВ НА МЕНЕ ЯКУСЬ МІСІЮ. ВОНА ПРОСИЛА МЕНЕ НЕ ВТІКАТИ ВІД ЦІЄЇ МІСІЇ, І Я ПООБІЦЯВ - НЕ СТІЛЬКИ ВСЕРЙОЗ, СКІЛЬКИ БАЖАЮЧИ ЇЇ ЗАСПОКОЇТИ. СМІШНО СКАЗАТИ, АЛЕ ВОНА СХОЖЕ, ПО-СВОЄМУ МАЛА РАЦІЮ. Я ЯК І РАНІШЕ НЕ ДУЖЕ ВІРЮ В БОГА ЯК В РЕАЛЬНУ ІСТОТУ, ЯКА ВСЕ ВИРІШУЄ ЗА НАС І ДАЄ НАМ ЗАВДАННЯ, НЕМОВ БОЙСКАУТАМ, ЩО ЗАРОБЛЯЮТЬ ПОЧЕСНІ ВІДЗНАКИ У ВЕЛИКОМУ ПОХОДІ ПІД НАЗВОЮ ЖИТТЯ. ПРОТЕ Я НЕ ВІРЮ І В ТЕ, ЩО ВІДБУЛОСЯ ЗІ МНОЮ - ВСЬОГО ЛИШЕ СЛІПЕ СПІВПАДІННЯ.
ВЛІТКУ 1976 РОКУ, ТАТО, Я ВІДПРАВИВСЯ НА ПЕРЕДВИБОРНИЙ ВИСТУП ГРЕГА СТІЛСОНА В ТРІМБУЛЛІ, ЩО ВХОДИТЬ В ТРЕТІЙ ВИБОРЧИЙ ОКРУГ НЬЮ-ГЕМПШИРА. ЯКЩО ПАМ'ЯТАЄШ, ВІН ТОДІ ВПЕРШЕ ВИСТАВИВ СВОЮ КАНДИДАТУРУ. НА ШЛЯХУ ДО ТРИБУНИ ВІН ПОТИСНУВ БЕЗЛІЧ РУК, В ТОМУ ЧИСЛІ І МОЮ. В ПОДАЛЬШЕ ТОБІ БУДЕ ВАЖКУВАТО ПОВІРИТИ, ХОЧА ТИ МАВ НАГОДУ ПЕРЕКОНАТИСЯ В МОЄМУ ДАРІ. ТО БУЛО ОДНЕ З МОЇХ "ОСЯЯНЬ", АЛЕ ВЖЕ НЕ ПРОСТО ОСЯЯННЯ, ТАТО, ТО БУЛО БАЧЕННЯ, В БІБЛІЙНОМУ ЗНАЧЕННІ СЛОВА, АБО ЩОСЬ СХОЖЕ. ДИВНА СПРАВА: ВОНО БУЛО НЕ ТАКИМ ВИРАЗНИМ, ЯК ДЕЯКІ ПОПЕРЕДНІ "ПРОЗРІННЯ", ВПЕРШЕ ВСЕ ЗАТЯГУВАВ ДИВНИЙ ГОЛУБУВАТИЙ ФЛЕР, АЛЕ НЕЗВИЧАЙНО СИЛЬНИЙ. Я ПОБАЧИВ ГРЕГА СТІЛСОНА ПРЕЗИДЕНТОМ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ. В ЯКОМУ РОЦІ СКАЗАТИ ВАЖКО, В УСЯКОМУ РАЗІ, ВІН НЕАБИЯК ОБЛИСІВ. МАБУТЬ, РОКІВ ЧЕРЕЗ ЧОТИРНАДЦЯТЬ, ВІД СИЛИ ВІСІМНАДЦЯТЬ. МІЙ ДАР, ЯК ТИ ЗНАЄШ, ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩОБ БАЧИТИ, А НЕ ТЛУМАЧИТИ, А ТОДІ КАРТИНУ ЗАСТИЛАЛА ЦЕЙ ДИВНИЙ ГОЛУБИЙ СЕРПАНОК, ПРОТЕ Я РОЗДИВИВСЯ ДОСТАТНЬО. ЯКЩО СТІЛСОН СТАНЕ ПРЕЗИДЕНТОМ, МІЖНАРОДНА СИТУАЦІЯ ЩЕ БІЛЬШ ПОГІРШИТЬСЯ, А ВОНА І БЕЗ ТОГО ПОГАНА. ЯКЩО СТІЛСОН СТАНЕ ПРЕЗИДЕНТОМ, ВІН ВРЕШТІ-РЕШТ РОЗВ'ЯЖЕ ЯДЕРНУ ВІЙНУ. ДУМАЮ, ПЕРШОЮ СПАЛАХНЕ ПІВДЕННА АФРИКА. І ЩЕ Я ДУМАЮ, ЩО В ЦІЙ КОРОТКІЙ КРОВОПРОЛИТНІЙ ВІЙНІ СПРАВА НЕ ОБМЕЖИТЬСЯ РАКЕТНИМИ УДАРАМИ МІЖ ДВОМА-ТРЬОМА ДЕРЖАВАМИ - ЗАЛУЧЕНО БУДЕ КРАЇН ДВАДЦЯТЬ, НЕ ВКЛЮЧАЮЧИ ТЕРОРИСТИЧНІ ГРУПИ.
ТАТО, Я РОЗУМІЮ, ЦЕ СХОЖЕ НА МАРЕННЯ. МЕНІ САМОМУ ЦЕ ЗДАЄТЬСЯ МАРЕННЯМ. ПРОТЕ В МЕНЕ НЕМАЄ ЩОНАЙМЕНШИХ СУМНІВІВ - ЯК НЕ КРУТИ, ЗАГРОЗА СТРАШНА І НЕЗВОРОТНЯ.
...І ВСІ, Я ЗНАЮ, СТАНУТЬ ГОВОРИТИ, НІБИ Я ЗАДУМАВ І ЗДІЙСНИВ ЦЕ ЧЕРЕЗ ПУХЛИНУ, АЛЕ ТИ НЕ ВІР ЇМ, ТАТО. ЦЕ НЕПРАВДА. ПУХЛИНА - ПРОСТО НЕЩАСТЯ, ЯКЕ, ЯК Я ЗАРАЗ ДУМАЮ, ДАВНО ВЖЕ ГНАЛОСЯ ЗА МНОЮ І НАРЕШТІ МЕНЕ НАЗДОГНАЛО. ПУХЛИНА ЗНАХОДИТЬСЯ В ТОМУ МІСЦІ, ЩО Я ЗАБИВ ПІД ЧАС АВТОКАТАСТРОФИ, І, МАБУТЬ, В ТОМУ САМОМУ МІСЦІ, ЯКЕ Я ЗАБИВ В ДИТИНСТВІ, ГАНЯЮЧИ НА КОВЗАНАХ ПО КРУГЛОМУ СТАВКУ. САМЕ ТОДІ В МЕНЕ БУЛО ПЕРШЕ "ОСЯЯННЯ", ОСЬ ТІЛЬКИ ПОДРОБИЦІ ЗАБУЛИСЯ. ПОТІМ БУЛО ІНШЕ ПЕРЕД САМОЮ АВТОМОБІЛЬНОЮ КАТАСТРОФОЮ, НА ЯРМАРКУ В ЕСТІ. ЗАПИТАЙ САРУ, ВОНА НАПЕВНО ПАМ'ЯТАЄ. ПУХЛИНА РОЗТАШОВАНА В ТІЙ ОБЛАСТІ МОЗКУ, ЯКУ Я ЗАВЖДИ НАЗИВАВ "МЕРТВОЮ ЗОНОЮ". БАЧИШ, ТАК ВСЕ І СТАЛОСЯ. ОСЬ ВОНА ГІРКА ПРАВДА. БОГ... ДОЛЯ... ПРОМИСЕЛ... ДОЛЯ... ЯК НЕ НАЗВИ, ЦЕ ЩОСЬ НЕМОВ ПРОТЯГУЄ ТВЕРДУ І ВЛАДНУ РУКУ, ЩОБ ЗНОВУ ПРИВЕСТИ ШАЛЬКИ В РІВНОВАГУ. Я МІГ НАПЕВНО ЗАГИНУТИ В АВТОКАТАСТРОФІ, А ТО Й РАНІШЕ, НА КРУГЛОМУ СТАВКУ. І Я ВІРЮ: КОЛИ Я ВИКОНАЮ ТЕ, ЩО ПОВИНЕН ВИКОНАТИ, ТЕРЕЗИ ЗНОВУ ПРИЙДУТЬ В АБСОЛЮТНУ РІВНОВАГУ."

Стефко Кінґ “Мертва зона”

"Він розплющив очі, назвав шість зірок зі сузір'я Плеяд і запитав назву сьомої.
Ще зовсім молодою людиною ти, Луцію, умів безпомилково визначити неминучість причини і неминучість наслідку. Ти не витрачав часу на жалі, що світ влаштований так, а не інакше. Від тебе і я засвоїв, хоча й не відразу, що в житті існують цілі області, де всі наші прагнення не в силах нічого змінити, а наші страхи - запобігти. Я багато років чіплявся за найрізноманітніші ілюзії: вірив, що силою волі можна вселити у відповідь відчуття байдужої коханої, а одним обуренням перешкодити перемозі ворога. Всесвіт рухається своїм незборимим ходом, і ми навряд чи можемо добитися змін. Пам'ятаєш, як я був обурений, коли ти недбало кинув мені: "Надії не можуть вплинути на завтрашню погоду"? Прихильники без кінця завіряють мене, ніби я "добився неможливого" і "змінив порядок речей"; я відповідаю на ці похвали важливим кивком голови, шкодуючи в душі, що зі мною немає друзів, з якими я міг би над ними познущатися.
Я не тільки схиляюся перед неминучістю; вона додає мені сили. Досягнення людини куди більш примітні, коли думаєш про те, як вона обмежена в своїх діях.
Найяскравіше уявлення про неминучість дає смерть. Я добре пам'ятаю, як в юності вважав себе їй непідвладним. Але коли померла моя дочка і потім, коли поранили тебе, я зрозумів, що смертний, а зараз я вважаю даремними, пропащими ті роки, коли не підозрював, що смерть незворотня, так що там - можлива будь-якої хвилини. Тепер я відразу розпізнаю тих, хто ще не передбачає своєї смерті. І розумію, що це - діти. Вони думають, що, уникаючи думок про смерть, загострюють смак до життя. Але вірним є зворотнє: тільки ті, хто заглянув в небуття, здатні насолоджуватися сонячним світлом. Я не прихильник навчання стоїків і не вірю, що споглядання смерті учить нас, що людські зусилля марні, а радощі життя примарні. З кожним роком я все більш несамовито прощаюся з весною і з кожним днем все більше хочу приборкати біг Тібру, хоча ті, хто прийде мені на зміну, можливо, дозволять йому безглуздо стікати у море."

у ніч з 27 на 28 жовтня

Щоденник в листах Цезаря - Луцію Мамілію Турріну на острів Капрі

"Я хочу подивитися на зоряне небо, тому вимикаю світло. Проникаючі відблиски тут трохи інші, ніж у моїй квартирі.
– Лойен, Ліхт, Вінг, – говорю я. – Вони знайшли це. Що б це не було. Можливо, ще в Гамбурзі. Вони організували перші поїздки. Але зараз вони постаріли. Їм би це було не під силу. І хтось убив Ліхта. За цими трьома ховається щось інше, щось більше, щось більш жорстоке.
Він підходить до мене і обіймає мене. Я можу притулитися своєю потилицею до його пахви.
– Їм потрібне судно, – говорить він задумливо. – В мене є друг, який дещо знає про судна.
Мені хочеться поставити йому запитання, щоб дізнатись що-небудь з того, чого я про нього не знаю. Але я цього не роблю.
– Я була в Комітеті із реєстрації промислових підприємств і компаній. В “Геоінформі” троє людей в правлінні.
Я називаю три імені. Він гойдає головою. За вікном зараз якраз видно сузір'я Плеяд. Я показую на нього.
– Плеяди. На моїй мові вони називаються qiluttuusat.
Він вимовляє це поволі і старанно. Так, як він готує їжу. В його диханні аромати і пряності. Від нього пахне горіхами, підсмаженими в ростері.
Стоячи на підлозі в спальні, ми знімаємо один з одного одяг.
В ньому є легка, незграбна грубість, яка кілька разів примушує мене подумати, що зараз це буде коштувати мені змислу. В нашій близькості, що народжується, я спонукаю його відкрити маленьку щілину в головці його члена, так аби я могла ввести туди клітор і трахнути його."

Пітер Хеґ “Фремен Смілла та її почуття обов'язку”

"Дво- і триголосні інвенції - відкриття”, мініатюри клавірів, Бах вписував в 1720-1723 роках в “нотний зошит” свого Фрідемана. Він хотів навчити сина і любителів музики грати двоголосся і при подальших успіхах упевнено і уміло поводитися з трьохголоссям, як він пояснив на титульній сторінці нотної збірки, і “перш за все вивчити мистецтво співучої гри і разом з тим розвинути в собі сильний нахил до композиції”.
Чи придавав Бах таке значення цим вправам, яке набули вони з часом? Збірка, складена для сина, прославить Баха - педагога і якнайтоншого майстра музики клавіру.
Як і в збірках прелюдій і фуг, в інвенціях теж виявляє себе “загадковий дар” Баха поєднувати прекрасні пластичні теми, глибоко щирі життєві інтонації з ідеально математичним “розрахунком звукових співвідношень”.
В російському мистецтві немає аналога Баха. Але в російській книзі про нього неможливо не пригадати про геній Пушкіна. Колись критик і поет Аполлон Грігор’єв вигукнув: “Пушкін — наше усе”. Друг Пушкіна, поет його плеяди, Микола Язиков в одному зі своїх віршів назвав Пушкіна: “Пророк изящного”.
Вникаючи у феномен творів Баха, у п'єси “Добре темперованого клавіру”, хочеться застосувати до нього слова російського поета: “Пророк изящного”.
Витонченість як вияв краси сприймається невіддільно від ідеалу етичного. В цьому унікальність педагогічних творінь Баха. Нагадаємо ще раз слова Шумана про “морально зміцнюючий вплив” поліфонії Баха у всіх її “якнайтонших розгалуженнях”.

Сірьожа Морозів “Бах”

Частина Друга

Частина Третя