promonaut | With or without You

Country music. До одуріння.

* * *

Жінка на пороховій бочці.

* * *

Моєю епітафією хаос буде
Коли дочовгаюсь розбитим шляхом.
А, як пощастить, то сядемо разом
І посміємось.
Однак, напевно, завтра плакатиму.
Так, передчуваю, плакатиму завтра.

* * *

Як Боги горшки ліпили.

Якось на кінець місяця почали Боги горшки ліпити.
...
...
...

* * *

Вона займає місце зліва як увійдеш. Легко торкається свого світлого волосся, легко скеровує вперед незвичні груди. Вирішує, що сьогодні в її голубих очах буде лише він.

* * *

"Життя беззахисне перед тими, які уміють жити"
Вілюс Каралюс

* * *

На приеме. Доктор:
- Ну-с, милочка, разделись? Теперь давайте я вас послушаю!
- Ой, цветет калина-а-а-а-а!

* * *

вулиця Крута

* * *

"Рожеві перли.

Було то в епоху наполеонівських воєн.
У великому маєтку на Україні був великий двір. Дім, колись гамірний і повний людей, тепер мав тільки одну молоду пані та кількох зі служби. Пан десь воював по світах і вісточки доходили рідко. Січневі морози і завірюхи відтяли дім від світу.
До того ж пані дому захворіла. Цілими днями лежала зі своїми сумними думками, без надії, що хтось потішить її і розвеселить. Тільки посвист вітру у комині розривав тишу.
Одного вечора, пізньою порою, коли челядники вклалися спати, старого слугу розбудив грюкіт у двері. Коли він заспаний вийшов на ґанок - побачив кінного посланця, якого звичайно посилали, щоб попередив жильців про прибуваючий екіпаж. Задивовано слуга почав тлумачитись прибульцеві, що пана немає вдома, а пані хворіє, тому не можуть прийняти гостей.
Посланець наполягав, бо карета їде здалека, а тут мороз та сніжиця - хочуть погрітися в домі, зрештою, дім великий, старчить місця для усіх,- тільки на одну ніч! Жодного частунку не проситимуть, ані обслуги - усе мають з собою. Нехай йде просити пані двору про дозвіл - вона не пожалкує.
Слуга вагався, однак розбудив паню і виклав усе як є. Пані, здивована, по роздумах погодилася. На цій пустці вона була рада хоч через стінку почути жваву музику. Як і більшість покоїв, зала була замкнена і там давно ніхто не був. Посланець рушив галопом до своїх, а старий слуга відчинив усі двері двору і пішов прилягти, бо огорнула його незвична сонливість.
Біля хворіючої пані чувала тільки покоївка, молода дівчина. Раптом вона почула дзвіночки прибуваючих саней, замиготіли світла факелів і у такт веселої мелодії капели - кроки танцюючих, які рушали до бальної зали. Дівчина мала непереборне бажання, щоб пригледітися забаві. Тихесенько вийшла зі спальні і прикала око до дірки від дверей замка, що вели у залу.
В освітленій бальній залі гриміла музика, десятки пар ніг вибивали ритм танцю, галас і розмови розносилися довкола...а зала була порожня. Жодної живої душі! Покоївка зомліла. Над ранок її знайшли непритомною під дверима. Вона відхворіла свою цікавість.
Сірим поранком старого слугу розбудив галас гостей, що покидали залу і шум відбуваючих саней. Коли він з'явився на ґанку, вже нікого не було. І тільки посланець стояв перед ним зі шкатулкою в руці.
Він кланявся і дякував за гостинність, а на підтвердження вдяки просив передати для пані цю шкатулку.
Пані, невиспана через галас уночі, з цікавістю відкрила срібне пуделко: там лежали шість ниток рожевих перлин. Їхній блиск радував погляд і відтінював жіночу красу.
Пані довгі роки носила таємничий клейнод, а потім подарувала його наймолодшій дочці як весільний подарунок.
З того часу ці перлини як весільний подарунок завжди отримувала наймолодша дочка в родині. Згідно традиції подарунок переходив з рук у руки.
Останньою власницею прикрас була моя тітка. Згідно традиції я б мала стати їхньою власницею. Але не дійшло до цього. В двадцятих роках вуйко отримав у власність землю в околицях Б'ялей Подляскєй. Його родина мала фінансові проблеми і тітка рішилась прикраси залишити як заставу у ломбарді за невелику суму, аби потім легше було викупити.
Тієї ж ночі було пограбовано ломбард і викрадено перли. Відтоді за ними слід простив."

Марія Вернер, м.Варшава

* * *

Ніхто не продає Ауді Кабріо?