![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
promonaut“Jim: This is KAOS. You and I are listening to KAOS in Los Angeles. Let's go to the telephones now and take a request!
Billy: Hello, I'm Billy!
Jim: Yeah…
Billy: I hear radio waves in my head.
Jim: You hear radio waves in your head? Huh? Is there a request that you have today for KAOS?
Radio waves
Radio waves
He hears radio waves
Radio waves
The atmosphere is thin and cold
The yellow sun is getting' old
The ozone overflows with radio waves
AM, FM, weather and news..”
Lyrics from „Radio K.A.O.S“ by Roger Waters
Павел Маков: Ребята, давайте я буду говорить с точки зрения профессионала. У меня одна политика как у художника по отношению к государству: Не трогайте меня! И больше мне ничего не надо.
Є. Карась: Чего ты глупости говоришь?
Павел Маков: Дайте мне сказать то, что я хочу сказать. А я скажу искренне, Женя. У меня другого отношения нет.
Можна собі вмовити, що тоді, на канадському концерті Pink Floyd’у, коли Waters плюнув у лице настирливого фаната зі сцени, це насправді стало відправним пунктом для альбому The Wall. Для відвертої історії про стіну, котра розділяє людей. Про небажання розуміти одне одного.
Тепер, по виході книжки Mason’а “Inside Out”, з’явився новий світний пункт. Але й без нього, й без знання того, як ранений батько Waters’а стікає передсмертною кров’ю на італійському пляжі, тоді як піврічний Roger плаче у колисці під лютневим британським небом, можна ще раз пережити відчуття, про які, ніби між іншим, згадують Floyd’и у альбомі The Wall; і все стає на свої місця:
THE HAPPIEST DAYS OF OUR LIVES
When we grew up and went to school
There were certain teachers who would
Hurt the children anyway they could.
By pouring their derisions
Upon anything we did
And exposing every weakness
However carefully hidden by the kids.
But in the town it was well known
When they got home at night, their fat and
Psychopathic wives would thrash them
Within inches of their lives.
Вимикаю Marantz’и. На черзі інтерв’ю з вірменами. У згадку різні 90-го. Або й без причини. Два місцеві сивочолі, вірменин і азербайджанець, кивають поважно головами, говоримо про старі як світ культури, про виховання дітей без батька, про наступні покоління...
I used to think the world was flat
Rarely threw my hat into the crowd
I felt I had used up my quota of yearning
Used to look in on the children at night
In the glow of their Donald Duck light
And frighten myself with the thought of my little ones burning
But oh, oh, oh, the tide is turning
The tide is turning.
Що сіємо, те жнемо.
Сію-сію-посіваю.
Billy: Hello, I'm Billy!
Jim: Yeah…
Billy: I hear radio waves in my head.
Jim: You hear radio waves in your head? Huh? Is there a request that you have today for KAOS?
Radio waves
Radio waves
He hears radio waves
Radio waves
The atmosphere is thin and cold
The yellow sun is getting' old
The ozone overflows with radio waves
AM, FM, weather and news..”
Lyrics from „Radio K.A.O.S“ by Roger Waters
Павел Маков: Ребята, давайте я буду говорить с точки зрения профессионала. У меня одна политика как у художника по отношению к государству: Не трогайте меня! И больше мне ничего не надо.
Є. Карась: Чего ты глупости говоришь?
Павел Маков: Дайте мне сказать то, что я хочу сказать. А я скажу искренне, Женя. У меня другого отношения нет.
Можна собі вмовити, що тоді, на канадському концерті Pink Floyd’у, коли Waters плюнув у лице настирливого фаната зі сцени, це насправді стало відправним пунктом для альбому The Wall. Для відвертої історії про стіну, котра розділяє людей. Про небажання розуміти одне одного.
Тепер, по виході книжки Mason’а “Inside Out”, з’явився новий світний пункт. Але й без нього, й без знання того, як ранений батько Waters’а стікає передсмертною кров’ю на італійському пляжі, тоді як піврічний Roger плаче у колисці під лютневим британським небом, можна ще раз пережити відчуття, про які, ніби між іншим, згадують Floyd’и у альбомі The Wall; і все стає на свої місця:
THE HAPPIEST DAYS OF OUR LIVES
When we grew up and went to school
There were certain teachers who would
Hurt the children anyway they could.
By pouring their derisions
Upon anything we did
And exposing every weakness
However carefully hidden by the kids.
But in the town it was well known
When they got home at night, their fat and
Psychopathic wives would thrash them
Within inches of their lives.
Вимикаю Marantz’и. На черзі інтерв’ю з вірменами. У згадку різні 90-го. Або й без причини. Два місцеві сивочолі, вірменин і азербайджанець, кивають поважно головами, говоримо про старі як світ культури, про виховання дітей без батька, про наступні покоління...
I used to think the world was flat
Rarely threw my hat into the crowd
I felt I had used up my quota of yearning
Used to look in on the children at night
In the glow of their Donald Duck light
And frighten myself with the thought of my little ones burning
But oh, oh, oh, the tide is turning
The tide is turning.
Що сіємо, те жнемо.
Сію-сію-посіваю.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2006-01-14 05:08 pm (UTC)no subject
Date: 2006-01-15 05:52 am (UTC)Смачних маковиків! :)