Випадок 1523 Частина друга

[promonaut]

Перша частина



Бажаючи самостійно впевнитись в ясновидінні Едгара Кейсі, Ганна не стала розповідати йому деталі свого життя, вона також приховала від нього те, що перенесла операцію. Вона просто прийшла і заявила, що їй потрібно прочитання. Не дивлячись на свій відчай, Ганна відносилася до таких речай досить скептично і прийшла до Кейсі лише після наполягань друзів.
Проте її сумніви відразу ж розвіялися, коли Едгар Кейсі під час прочитання, "немов крізь сон", вимовив фразу: "...порушення діяльності органів тазу, і зараз існує позаматкова вагітність, у фалопієвій трубі, у лівій... єдиній..." Тон, яким було вимовлено все це і точність прочитання, схилили Ганну слідувати всім порадам Кейсі. Змінивши дієту, пройшовши курс лікування і масажу, вона відчула поліпшення стану вже через два тижні, а через два місяці була повністю здоровою. Необхідність в операції відпала.
У квітні того ж року вона отримала перше читання про своє життя, і ця інформація змінила відношення жінки до самої себе, до свого досвіду і своєї сім'ї. Едгар Кейсі почав це прочитання такими словами: "Так, у нас тут є записи про сутність, яка зараз відома під ім'ям [Ганна Кемпбелл]" (1523-4). І хоча ніколи раніше Ганна не думала про те, що існують колишні життя, інформація, отримана на прочитанні, назавжди змінила її світогляд і видалася їй не менш реальною, аніж її нинішнє існування. Пізніше Ганна сказала Кейсі: "Спілкування з Вами і Вашою сім'єю має для мене більше значення, аніж все інше, що коли-небудь відбулося в моєму житті..." Справа в тому, що її минуле було пов'язане з сьогоденням абсолютно неймовірним чином. Історії, що виринули з Хронік Акаши, містили в собі вражаючі співзвуччя з проблемами сьогодення.
Сто років тому вона народилася в сім'ї поселенців. Її батьки доклали всіх зусиль, щоб прогодуватися з власної землі. Схоже, що в ті часи Ганна піклувалася лише про себе, не цікавлячись способом життя, який вели її батьки в дев'ятнадцятому столітті. Ось що було сказано про її мотивацію під час прочитання: "Що вона бажала, то отримувала, що вона хотіла, то брала!"
Ось цікава передісторія її тодішнього життя: коли Ганні було сімнадцять років, якийсь волоцюга вмовив її втекти з ним з дому в якості його "супутниці". Вона погодилася без роздумів і пара втекла на захід, в місце, яке тоді називалося "Форт Діарборн", поряд з сучасним Чикаго.
Незабаром вона потоваришувала з жінкою, у якої була власна таверна. Ця жінка дуже допомагала дівчатам, які працювали в її закладі, допомагаючи їм віднайти вірну дорогу, коли життя видавалося загубленим. Вона бачила в своїх підопічних тимчасових супутниць самотніх чоловіків і розуміла, що їм потрібен час, щоб переосмислити своє життя. Ганна ж вбачала у цьому спосіб добитися того, чого вона сама хотіла. Не дивлячись на відмінність поглядів, мадам стала кращою подругою і порадницею, а також її матір'ю через сто років. Ганна за власним бажанням погодилася виступати в таверні з номерами і задовольняти всі бажання відвідувачів закладу. Незабаром у Ганни з'явилася дитина, яку готові були всиновити багато її клієнтів, але жінка вирішила не полишати працю співачки, офіціантки і "нічного метелика".
У той період тільки одна людина - комендант форту - створював серйозні проблеми в житті Ганни. Бачачи себе слугою Божим, він жахався тих «неподобств», які творилися в таверні. Своє життя він вважав абсолютно бездоганним. Він часто виступав із осудом звичаїв, які панували у таверні, закликаючи до порядку її відвідувачів і навіть саму власницю.
Це викликало часті конфлікти (і навіть колотнечі) між клієнтами Ганни і комендантом.
Святеннику часто доводилось не солодко. Ганна не була особливо здивована, почувши, що її дружок-волоцюга народився її братом, Уорреном, а комендант згодом став її рідним батьком.
Нарешті тій Ганні, яка жила в дев'ятнадцятому столітті, надокучили відносини з волоцюгою, і вона зійшлася з поселенцем Джоном Бейнбріджем.
Життя минало досить одноманітно, поки на форт не напали індіянці і Ганна вимушена була втікати разом з Бейнбріджем і рештою. Під час атаки і втечі Ганна абсолютно забула про свою дитину. І хоча потім вона могла спробувати знайти її, вона так нічого й не зробила. Все це далося взнаки у наступному сторіччі, коли єдиною думкою Ганни було народити дитинку, але вона залишалася безплідною.
Індіянці, переслідуючи групу втікачів, оточили їх і загнали на мілководдя. Ганна дуже злякалася і весь час повторювала: "Я повинна скоріше вибратися звідси... я повинна скоріше вибратися звідси!", фразу, яку вона повторювала в будинку своєї тітки, коли пейзаж за вікном навіяв їй спогад з минулого життя і вона знову пережила страх утечі від індіянців.
Та все ж Ганні вдалося благополучно сховатися - Бейнбрідж загинув, рятуючи її. Потім вона опинилася у Вірджинії - "на своїй нинішній батьківщині". Опинившись у Вірджинії, Ганна стала новою людиною. Можливо, причиною тому були події її недавнього життя, можливо, бажання почати все заново, але про Ганну рознеслася слава як про "ангела", готового прийти на допомогу на перший заклик. Вона доглядала хворих, вела бесіди з тими, хто збився зі шляху, допомагала бідним. Люди полюбили її і дуже поважали за доброту – ніхто з них не здогадувався про кар'єру, яку Ганна зробила в таверні.
Одного разу їй вдалося потішити одного фермера, який страждав від постійної неуваги з боку дружини. Закінчилося це тим, що чоловік закохався в Ганну і кинув свою дружину. Ганна погодилася зійтися з ним не стільки тому, що любила його, скільки зі співчуття до його любові. До цього часу вона навчилася думати про інших, а не тільки про себе. Хоча дружина цього чоловіка абсолютно не цікавилася ним (як, втім, не цікавилася й іншими чоловіками), вона тут же прониклася ненавистю до Ганни за те, що Ганна вкрала те, що «належить їй». Через сотню років жінка, від якої пішов чоловік, стане сестрою Ганни, Вірою, а фермер стане другим (нелюбимим) чоловіком Ганни, Аланом.
Хоча життя Ганни в дев'ятнадцятому столітті не було особливо тривалим (жінка померла у віці 48-ми років), воно було насичене подіями і містило в собі багато уроків. Все це безпосередньо відбилося на її наступному житті, яке почалося в двадцятому столітті, в маленькому містечку, в сім'ї поселенців.
Досвід, отриманий в Діарборні, віграв основну роль в теперішньому житті Ганни, проте Едгар Кейсі прочитав інформацію і про інші життя Ганни. Він розповів їй про два інших втілення у Франції і Лаодісєї (частини Римської імперії), які мали величезний вплив на її сьогодення. Всього він нарахував шість життів, які наклали відбиток на останнє втілення Ганни: форт Діарборн, Франція, Лаодісея, Ізраїль, Египет і Атлантида. Саме у Франції вперше виникла та ситуація, яка згодом визначила відносини Ганни і Роберта. Там вони були коханцями. Роберт належав до знаті, був католиком і тому не міг отримати розлучення. Через це Ганна стала його коханкою. Їм доводилося зустрічатися рідко, і жінка все життя мріяла бути тільки з ним.
На жаль, це єдине бажання її коханець не поділяв. Належачи до аристократії, він любив розкіш, витонченість і визнання, на які міг претендувати завдяки своєму суспільному положенню. Йому подобалося те, що всі погляди спрямовувалися в його сторону, як тільки він входив в кімнату. Він насолоджувався тим, що його завжди супроводжувала свита, котра ловила кожне його слово. Йому лестило обожнювання жінок, готових віддати усе найдорожче, аби лише стати частиною його світу.
Всі ці речі переслідували Роберта впродовж двох сторіч, що привело до виникнення абсолютно незвичної ситуації в двадцятому столітті, враховуючи його сучасний соціальний статус і брак освіти.
Завдяки прочитанню стало ясно, що захоплення Ганни Робертом пояснювалося її безперервним бажанням встановити з ним міцні взаємини. І хоча були підстави вважати, що це їй навряд чи вдасться, бажання було дуже важко подолати.
При прочитанні Ганні було повідомлено, що в її житті настане період гармонії, "і цей період продовжуватиметься до сорокового-сорок першого року, після чого ЗНОВУ почнеться неспокій".
Подальше читання підштовхувало її спробувати налагодити відносини з актуальним чоловіком, Аланом, при цьому було сказано, що, якщо їхнє спільне життя увійде в нормальне русло, можлива поява дитини. Але навіть якщо не згадувати дітей, існував ряд причин, через які Ганні слід було залишатися зі своїм другим чоловіком.
Читання дали Ганні глибоке розуміння свого становища, але вона рідко обговорювала отриману інформацію з кимось, у тому числі і з членами своєї сім'ї.
У тридцяті-сорокові роки минулі життя не належали до переліку того, що часто обговорювалось за столом. У ряді випадків, родичі Ганни приходили до Едгара Кейсі за допомогою і отримували її. Завдяки прочитанням Вірі вдалося зцілитися від туберкульозу (але вона відмовилася від прочитання всіх своїх життів), а первісток Мішеля був врятований від смертельної недуги.
Але й після цього лише декотрі відкрито зацікавилися особливостями перевтілень, і майже ніхто не хотів знати про те, що відбувається у домі Едгара Кейсі. Для Ганни ж інформація була абсолютно реальною і дозволяла їй складати зі шматочків історію життів близьких людей. Наприклад, ось що вона дізналася про своїх батьків: окрім того, що її батько був комендантом форту в Діарборні, в одному зі своїх життів він займався збором податків у Римі та інспекцією військових гарнізонів. Під час цього втілення він і набув суворості, яка не покинула його і через 1900 років, коли він став батьком шістьох дітей.
Ганна завжди помічала за батьком одну рису вдачі, яка ніби й не пасувала до нього, - він завжди умів підбирати одяг. Вона завжди дивувалася, які прекрасні плаття і пальта він привозив з міста їй, мамі і сестрам. Згідно Хронік Акаши, він був купцем в Стародавній Персії і займався продажем дорогих тканин. У Египті він прославився своїм мистецтвом будувати будинки, чим і продовжив займатися у Вірджинії. Він був пов'язаний з рештою членів родини вже довший час - знав свою дружину у Діарборні, Палестині і Египті, а також знав Ганну в Діарборні, Палестині та Персії. При всій його суворості і упередженості, він був справжнім лідером і талановитим майстром, що й засвідчили Хроніки Акаши.
Йому радили почати самому практикувати духовне життя, яке він так часто проповідував.
Мама Ганни асоціювалася з доброю мадам, яка мала таверну в Діарборні. Але і її вміння вимовити потрібне слово в потрібний час і підготувати людину до нового життя з’явилося в Давньому Египті. Атож, там її обов'язок вчителя полягав в тому, щоб виховувати інших вчителів або посланців у чужі країни. Цікаво відзначити, що вона, перш ніж вийти заміж за батька Ганни, працювала вчителькою і в цьому житті. Одне з найяскравіших її життів пройшло в Палестині. Там вона була матір'ю кількох своїх дітей з цього життя. У той період вона була зцілена самим Ісусом! Саме тоді в ній зародилася ненависть до католицизму. Вона належала до родини апостола Петра і особисто знала апостола Павла. Жінка стала свідком того, як звістку, яку Син Божий ніс людству, було майже втрачено у перших церковних суперечках, які відбулися між цими двома чоловіками. Біль, якому було майже дві тисячі років, все ще жив у її серці. Читання також засвідчило її таланти цілителя і садівника. Вона й справді почала займатися вирощуванням квітів у 1941 році, коли всі її діти стали на власні ноги.
Діяльність в борделі не залишила істотного відбитку карми ні у житті Ганни, ні на житті її матері. Очевидно, карма Ганни склалася не з самої проституції, а з причин, які стояли за нею. Кар’єра танцівниці примушувала Ганну вважати, що вона може добитися всього, чого побажає. Мати ж бачила своє покликання в тому, щоб допомагати іншим. Ось чому через сто років мати знов знайшла можливість допомагати іншим, в той час, як сама Ганна була затаврована як "падша жінка". З точки зору Едгара Кейсі, в Хроніках Акаши глибший слід залишав не сам вчинок, а намір (дійсна мета), який за ним стояв.
Ганна щосили прагнула налагодити свої відносини з Аланом, не забуваючи, проте, про зловісні "сороковий і сорок перший роки" з прочитання.
Щоб краще підготуватися до прийдешнього, вона зорганізувала ще одне прочитання, під час якого запитала: "...будь ласка, поясніть, до чого це відноситься... і як мені слід підготуватися, щоб найкращим чином зустріти те, що чекає мене?" Відповідь, яку почула Ганна, звучала так: "Щоб піддати нас тому, що повинно статися, не потрібно залишатися з однією сутністю, але застосувати свою ВЛАСНУ волю, ухвалюючи своє власне рішення і роблячи свій власний вибір" (1523-11).
Подальше прочитання говорило про те, що їй слід ще багато працювати над відносинами з Аланом, і містило в собі натяк на те, що, якщо вона не подбає про це в теперішньому житті, їй доведеться здійснити це в наступному.
Через рік прогноз збувся. Без жодного попередження, звідки не візьмись, з'явився Роберт і запропонував Ганні жити знову разом, немов не було усіх цих років розлуки. Бажання бути разом з коханим було майже непереборним, але все таки здоровий глузд і логіка підказували їй, що цьому не дано відбутися. Він заявив, що змінився, Ганна ж знала, що це неправда. Та все ж вона була нещаслива з Аланом і тому бажала Роберта ще сильніше. У відчаї вона пішла на ще одне прочитання, щоби дізнатися, чи передбачалася саме ця ситуація. На що отримала ствердну відповідь і натяк на те, що спокуса з часом стане ще сильнішою. Так воно і трапилося. Ймовірно, цикл французької реінкарнації наздогнав її в цей період життя.
Здавалося, їй ніколи не було так важко, та все ж вона знайшла у собі сили відхилити пропозицію Роберта стати його коханкою. Їм випадало безліч можливостей зустрічатися, але всі їхні побачення обмежувалися звичайними розмовами. Ганна розривалася між потягом до Роберта і бажанням налагодити свої відносини з Аланом. Час минав, і вона вирішила слухатися своєї голови, хоча це справляло серцю велику біль. Врешті, Роберт пішов на військову службу і зник з поля зору, хоча всю Другу світову війну вони активно кореспондували. Їй вдалося перемогти своє бажання бути з ним, хоча вона продовжувала любити Роберта все своє життя.
Рік пролітав за роком, а у Ганни так і не з'явилася дитина, яку вона так хотіла. Вона прагнула зберегти подружні відносини з Аланом, але всі зусилля були марними. Та все ж Ганна була рада, що їй вдалося прожити разом з другим чоловіком так довго. Кожен з них багато чому навчився за час їх спільного життя. Вона ще раз вийшла заміж, але дітей так і не народила. Але був ще один удар для Ганни – вона дізналася, що Алан і Роберт стали батьками, оженившись на інших жінках.
На щастя, дитина все-таки з’явилася у сім'ї Ганни. Це був Біллі, син її брата Карла. Вона проводила з ним багато часу – у іграх і прогулянках берегом.
У Ганни було декілька "подій", які переконали її, що вони з Біллі зналися раніше. Часто вона прикидалася, немов Біллі її син, дозволяючи незнайомим віднаходити схожість у їхніх обличчях. Прихильність була взаємною, і часто Біллі погрожував своїм батькам, що піде жити до "тітки Ганни", бо "любить її більше всіх". Пізніше прочитання підтвердило те, що Біллі був сином Ганни під час життя в Лаодісєї, а його батьком тоді була та ж людина, яка потім стала Джоном Бейнбріджем (другим супутником Ганни, через 1900 років).
Їх відносини з Біллі завжди залишалися теплими. Мати хлопчика була католичкою, і Біллі, ставши католиком, почав відвідувати церковну школу. Мамі Ганни довелося пережити це. На жаль, Біллі і його батько погано розумілися. Очевидно, батько і мати Біллі також були подружньою парою у Діарборні, де був присутній і сам Біллі. Здавалося, що велика частина родини Ганни програвала діарборнський цикл.
Діарборнський священик, Біллі, жахнувся, дізнавшись, що його сестру (мама у цьому житті) забрав з дому "негідий" і "невідповідний" чоловік (теперішній тато самого Біллі). Безумовно, це були ревнощі. Проте любов священика до своєї сестри була дуже міцною через те, що вони були коханцями у Франції, а також сином і матір'ю в Египті. Через ці ревнощі важко було переступити як батькові, так і сину. Карл стверджував, що їх шлюб був ідеальним до появи сина - Біллі. Втім, Карла перевели по роботі у Чикаго. Очевидно, проблеми найкраще могли розрішитися у тому ж місці, де вони й зародилися.
Пройдуть роки, і Біллі підтвердить правдивість сценаріїв, почерпнутих Едгаром Кейсі з Хронік Акаши. Під час прочитання було повідомлено, що у житті в Діарборні Біллі як священик допомагав поселенцям. Коли в сьомому класі чикагської школи Біллі проходив за програмою історію просування на Захід американських першопрохідців, то здивував вчительку-черницю знанням предмету. На одному з уроків мова йшла про одного священика, який допоміг вождеві індіянців, запобігши бійні. Раптово Біллі викрикнув ім'я цього вождя. Його відповідь здивувала черницю, оскільки ім'я індіянського вождя, хоча й було відомо їй, не згадувалося в шкільному підручнику. На питання, звідки він про це дізнався, Біллі відповів, що сам був священиком і жив в тій частині країни. І хоча відповідь хлопчика була вірною, його пояснення залишилося абсолютно незрозумілим для черниці.
До кінця своїх днів Ганна намагалася ділитися з іншими людьми всією інформацією, яку їй вдалося отримати з читань Едгара Кейсі. Отримавши інформацію з перших рук, вона стала пропагандистом зцілючих читань. Їй була надана можливість піклуватися про здоров'я батьків, яке погіршувалося. Можливо, діарборнський цикл, коли вона «дбала за страждущих» , знову почав програватися у житті Ганни. Можливо, вона хотіла побороти звичку дбати лише за себе, що з’явилося у тому ж Діарборні. А можливо, і через обидві причини, Ганна стала зворушливо доглядати стареньких батьків до самої їх смерті. Пізніше вона так само чутливо віднеслася до свого третього чоловіка і старшої сестри, Віри, коли ті постаріли і почали хворіти. Вона могла невідривно перебувати біля безпорадної людини двадцять годин на добу!
У неї ніколи не виникало жодних сумнівів з приводу цінності матеріалу, отриманого при читаннях. Усе своє життя вона відчувала відчутну підтримку з інформації, і це позначалося не тільки на покращенні її фізичного стану, але й в тому, що їй вдалося виправити взаємини з близькими людьми. Її відношення до себе, до Роберта і навіть до Алана набуло абсолютно іншого забарвлення завдяки читанням Едгара Кейсі. І все ж найважчі взаємини були між Ганною і Вірою. Вони викликали перші труднощі в житті Ганни і вони себе ж не пережили – процес зайняв близько сімдесяти років.





Третя частина

Comments

[smijana.livejournal.com]

На жаль, це єдине бажання її коханець не поділяв. Належачи до аристократії, він любив розкіш, витонченість і визнання, на які міг претендувати завдяки своєму суспільному положенню. Йому подобалося те, що всі погляди спрямовувалися в його сторону, як тільки він входив в кімнату. Він насолоджувався тим, що його завжди супроводжувала свита, котра ловила кожне його слово. Йому лестило обожнювання жінок, готових віддати усе найдорожче, аби лише стати частиною його світу.
Всі ці речі переслідували Роберта впродовж двох сторіч, що привело до виникнення абсолютно незвичної ситуації в двадцятому столітті, враховуючи його сучасний соціальний статус і брак освіти.


дивно.. Ганна "розплачувалася" відсутністю дітей у 20му столітті за один-єдиний випадок у минулому житті, мучилася і страждала (наслідки карми?) - а от Роберту, схоже, все зійшло з рук і тоді і сходило й потім. Дивна якась "справедливість".. навіть беручи до уваги те що
"Кар’єра танцівниці примушувала Ганну вважати, що вона може добитися всього, чого побажає. Мати ж бачила своє покликання в тому, щоб допомагати іншим. Ось чому через сто років мати знов знайшла можливість допомагати іншим, в той час, як сама Ганна була затаврована як "падша жінка". З точки зору Едгара Кейсі, в Хроніках Акаши глибший слід залишав не сам вчинок, а намір (дійсна мета), який за ним стояв."

Чому Роберт ніяк не був затаврований?.. бо слава "ловеласа" - це не одне і те саме що "палшої жінки". імхо.

[promonaut.livejournal.com]

Може тому, що про Роберта тут не говориться, він не є ключовим персонажем або тим, хто проходив читання.
Зрештою, хіба "таврування" має відношення до справедливості?

[smijana.livejournal.com]

та не повинно, але ж там так пояснюється, Саме такими словами.. що от звідки взялося оте "падша жінка", де коріння цих таврувань (що не мали підстав, до речі).

цікаво, а закономірність=справедливість?..

Взагалі питань дуже багато. :)
Наприклад, якщо немає випадковостей і все пов'язано, то кудою просочується щось нове і свіже?.. якщо наші "випадкові знайомства", одруження тощо - невипадкові, то коли почалося оте "нове", ще не спутане минулим? у неандертальців, первісних народів?.. і чи починається у когось щось у 20му столітті "з нуля", де випадковість зустрічі - це просто випадковість, бо ще немає "кармічного" позаду?

[promonaut.livejournal.com]

Взялося з наступних втілень, після благородної (не знаю, чи брати в лапки) роботи в борделі...

Ні, закономірність є закономірністю.

Нове продукується частинкою Бога-Природи, якою є, наприклад, людина. Хороша, але закономірна ідея, мабуть, потяг, втілення її - це як приклад.
Неандертальці ж не були якимись першими людьми, правда, людська душа завдяки їм також отримала свій розвиток.
Тут, напевно, потрібно мати якісь свої уявлення про закономірності, в т.ч. про виникання нового. Наприклад, новим може бути всього-навсього небажання змінювати якісне старе:)

[smijana.livejournal.com]

Наприклад, новим може бути всього-навсього небажання змінювати якісне старе:)

Але де воно взялося, старе?.. колись же воно було новим для когось на якомусь етапі, і тільки згодом прийнялося так що стало "старим".

"Неандертальці ж не були якимись першими людьми, правда, людська душа завдяки їм також отримала свій розвиток. "
Значить, неандертальці мали закономірну долю, бо їх душі з минулих втілень їх до того спрямовували.. але де починається і де закінчується втілення і закономірність? де був той початок, на якому ще закономірності і напередвизначеності не було, а було "просто життя" - яке і визначило всі наступні втілення.. і звідки взялося так багато душ зараз - адже ніколи водночас 6 мільярдів людей не мешкало на планеті ВОДНОЧАС..
вибачте, якщо забагато і зайве питаю. :)

[promonaut.livejournal.com]

Нічого нового не скажу: де початок, там і кінець.

Багато в чому ідея "початку" надумана. Також через "збитий приціл" абрамічним/християнським відчуттям часу, нібито його нециклічністю, якоюсь прямолінійністю.

До речі, у записах є натяк на те, що душа вселяється не стільки у тіло майбутніх епох, а довільно, позаяк час для душі без тіла не існує. Є "збої" і у цій системі: душа втілюється у два тіла одночано, частково втілюється, зависає поміж світами і т.п.
Також тут слід зазначити, що "неспокійна" душа у тілі завжди отримає "час" на перегляд своїх здобутків, перебуваючи у позачасовому і безтілесному стані. Такий перегляд - також Навчання, хіба що ми "не бачимо" процесу, а лише часом визнаємо "дипломи".

З неандертальцями, як і з людьми, трохи проблемно: існування тіла МОЖЕ і, як правило, передбачає наявність відповідної душі, інакше кажучи, тіло притягує душу. Якщо ти здатна створити тіло, наприклад, штучно (сумнівний термін), значить, вже існує для нього відповідник душі. Тобто у цьому випадку тіло служить приманкою, Тао підхоплює "не-Тао" і т.д.

Тому душі (якщо мова про т.зв. якісні) нізвідки не взялися, вони завжди існували і існуватимуть. Відповідно існують більш заавансовані, менш "просвітлені". Певним чином, який тут не згадується, душі "кучкуються", тобто вибирають групову карму. Наприклад, переважаючий пул душ Землі, що у Сонячній системі.
Зрозуміло, що існування позатілесного передбачає перехідні стани, наприклад, змінної тілесності, де існують свої групи, свої цивілізації, свої закони і закономірності, що через свою "вищість" домінують над нашими, коригують їх. Ну або перетворюють у безпросвітне Гетто...

Старе - призвичаєння "бувалої" душі. Якщо вона вже "працювала", попередні стани кладуть свій відбиток на її теперішній Праці.

[smijana.livejournal.com]

дякую за віповідь.

ідея може й надумана кимсь, але я не підхоплюю ідей бо не читала майже нічого, це просто мої питання, думки. Якщо життя почалося з клітинного рівня, з клітини (а вже звідки почалася клітина - ніхто достемено не знає), то мабуть і у неї є своєрідна "душа".. вона ж жива.. це одне.
А інше: значить душі існували, існують і будуть існувати завжди (раз беруться "нізвідки" для кожного нового тіла незалежно від кількості і часу появи), а отже, неможливо народитися без спадку і напередвизначеності?.. а чи можливо на Землі "відпрацюювати" завдання достроково (план за 5-річку), хай теоретично, - і далі жити не за визначеними наперед зв'язками чи закономірностями, а просто - випадково, за власної волі (а не тоді коли ти думаєш що то твоя воля, а то все "так мало бути"?..

[promonaut.livejournal.com]

Для існування наступного, очевидно, потрібно щось попереднє. Кожен рівень розвитку живого характеризується своїм рівнем свідомості. Якщо ти переходиш на рівень, наприклад, каменю, ти мислитимеш категоріями тієї свідомості.
З "неживого" виникає "живе", і тут, гадаю, не важить думка, чи сталася Велика Випадковість чи ВЖЕ існуюча Свідомість вплинула на виникнення живого.

На якійсь планеті жуки, які пройшли довгу еволюцію, сидять і роздумують "а от що було би, якби наші рослини так само довго еволюціонували", тоді як у сусідній зоряній системі якісь надістоти добудовують паралельний всесвіт. Тому: усе відносне і "початок" мисляча істота прив'язує до власного відчуття плину життя.

Вже сам факт з'яви тут, на Землі, говорить про напередвизначеність. Але народитися "чистим", точніше, очищеним, так, напевно таке практикується. Як і з "молодими" душами.
Прикладів "достроковості" не бракує:)
Очевидно, "молода" душа, наприклад, одразу після "повної переплавки" і "зборки" може одразу поступати, як і досвідчена стара. Питання лише у тяглості таких поступків, енергетичному баченні.

[smijana.livejournal.com]

..все ніби так. Але при такому баченні "світоустрою" щезає творче начало (чи то мені так здається..).. напередвизначена механістичність звужує можливості вибору - хоч він є завжди, але в якій "виделці" - це вже визначено..

Я не так давно відчула що фраза "воздасться кожному по вірі його" може мати значно глобальніший масштаб ніж земний-вузький-прикладний (хоч і це "працює", принаймні "вистрілює" часто). А що як є не одна енергетична система.. а що як є не один-єдиний спосіб еволюції чи спосіб трансформації енергій, душ і всього іншого.. і кожний таки "отримує" те у що вірить, підпадаючи під дію тієї системи, яка йому з тих чи інших причин ближча - суб'єктивно (бо подобається, тягне) чи об'єктивно (бо є її частиною вже).
Особисто мені видається навіть і таке пояснення причин "несправедливості на світі" видається недостатнім ,хоч я і розумію що тут тіло і земне життя конкретного тіла ролі не грає: мучиться воно за чужі недопрацьовки чи за свої - теж неважливо, важливий результат для душі.. але от саме це мене разить. Саме ця жорстокість у стосунку до "форми", її болю ,її страждань.. щось на кшталт "всє срєдства хороши"..
Я також розумію, що з точки зору втілення немає ні "+" ні "-", і біль - такий же прояв життя як і радість, категорії "погано-добре" теж інші, і "добре" - це те що добре для "підвищення якості душі".. але щось мене тут не влаштовує. якщо можна так сказати. :)

Дякую за терпіння розмови з тим, хто "нє чітал" але щось типу "осуждає". :)

[promonaut.livejournal.com]

Підв'язка на матеріальне завжди провокує більший ризик.
Чому ж багацько людей не зачіпає ота жорстокість..?
Відповідно війна ідей та енергій має свій вимір трагізму і ще невідомо, як душа бувала, а отже, обережна душа, реагуватиме на таке.

[smijana.livejournal.com]

..так, тут повністю згодна.