Знову записи Частина Перша

[promonaut]

«Але давайте звернемося до математики і стародавнього Риму. Римська система відліку була задіяна для серйозних обчислень. Як могли стародавні римляни будувати складні структури конструкцій храмів, мостів і акведуків без точних і детальних обчислень? Найбільшим мінусом римської системи відліку є те, що вона цілком не відповідала виконанню навіть простої дії додавання, вже не згадуючи про множення, що представляло б істотні труднощі. У европейських університетах ранньої доби дії множення і ділення з використанням римських чисел були докторськими темами досліджень. Є абсолютно неможливо використовувати недоладні римські числа в багаторівневих обчисленнях. Римські числа не містять жодного «нуля». Навіть найпростіші дії з десятковими не можуть бути виражені римськими числами. N.P. Ви лиш спробуйте додати римські цифри:
MCDXXV
+
MCMLXV²²

або помножте :
DCLIII
CXCIX²³

Спробуйте скласти табличку множення для римських чисел. А як щодо дробових чисел?
Не дивлячись на всі ці недоліки, римські цифри загалом зберегли домінуючу роль у европейській культурі по 14-е століття. Як стародавні римляни могли оперувати ними у обчисленнях і складних астрономічних калькуляціях? Вважається, що у 3-у столітті грецький математик Діофант міг отримати позитивні і раціональні результуючі у такій системі рівнянь, які нині звуться діофантними:

x₁ ³+ x₂ = y³
x1 + x₂ = y.

Згідно істориків, у Діофантові часи тільки один символ використовувався як невідоме, символа для "плюса" не існувало, як і позначення «нуля». Як могли рішатися діофантні рівняння з використанням грецьких або римських цифр? Як це можна відтворити? Що, ми маємо справу з іншою таємницею стародавньої історії, яку ми не здатні розкрити? Згадаймо, що навіть Леонардо да Вінчі на початку 16-го століття мав труднощі з дробовими виразами. Також цікаво, що у всіх працях да Вінчі немає жодного сліду "нуля" і що він використовував 22/7 як відповідник числа пі - ймовірно це був найкращий відповідник пі на той час.
Також цікаво подивитися на винахід логарифма. Логарифм числа x (до 10-и) виражається просто числом цифр в десятковому представленні ікса, тому це чітко пов’язано з ідеєю позиційного числового ряду. Очевидно, римські цифри не могли служити для винаходу логарифмів.
Знання нашого історичного відрізка є важливе, і не тільки для істориків. Якщо дійсно античні дати не є коректними, тоді це мало б мати більше значення для наших вірувань про минулий час, а також для науки. Історичне знання важливе, щоб краще розуміти наше сучасне і зміни, які відбуваються навколо нас. Такі важливі проблеми як, наприклад, глобальне потепління і екологічні зміни залежать від доступних історичних даних. Астрономічні записи могли б мати цілком інше значення, якщо описані події відбувалися у інший час, аніж це подає традиційна хронологія. Я вірю, що молодше покоління не матиме страху перед "недоторканою" історичною догмою і використовуватиме сучасне знання для розкриття сумнівних теорій. Впевнений, це - захоплююча можливість змінити підлеглу роль науки щодо історії і створити цілком нові області наукових досліджень.»

© Гаррі Каспаров «Математика минулого»
з кореспонденції (переклад з англ.)







* * *








«А ось до яких хитрощів вони вдаються, ховаючись у степах, щоб зненацька напасти на якийсь караван, лишаючись непоміченими. Треба знати, що ця місцевість вкрита травою до двох стіп висоти, так що вони не можуть переміщатися, не потоптавши трави і не лишивши за собою стежки або сліду, завдяки чому відомо, скільки їх може бути і в який бік ідуть. Остерігаючись сильного переслідування, вони вигадали спосіб і на це, а саме: з групи в 400 осіб вони утворюють [немов би] чотири промені своїми [меншими] загонами, у кожному з яких може бути до 100 коней. Один прямує на північ, інший — на південь, а ще два інші — на захід і схід.

Коротше кажучи, усі ці чотири невеликі загони їдуть кожен у свій бік на протязі десь із 1,5 льє, а там вказаний маленький загін із 100 чоловік ділиться ще на три, які вже нараховують приблизно по 33 особи і рухаються так само, як і попередні, якщо не натрапляють на річку. Через півльє вони знову розділяються на три частини і рухаються так далі доти, доки їх не стане, як ми вже зазначали, по 10—11.

Це зрозуміліше на рисунку 266, ніж на словах. Усе відбувається менш, ніж за якихось півтори години, і на повному чвалі, бо якщо їх помітять, то буде вже пізно для всякої моторності. Вони опанували цей маневр досконало і знають степ, немов лоцман свій порт. Кожен загін з 11 чоловік простує // степом, як йому заманеться, не зустрічаючись у своєму колі [з іншим]. У призначений день вони, нарешті, з'їжджаються на зустріч за 10— 12 льє далі, у якійсь низині, де є вода і добра трава, бо саме у таких місцях переховуються. Кожен малий загін добирається на зустріч іншою дорогою, в одних дорога до місця зустрічі коротка, у других — дуже довга через те, що довелося робити багато обходів і поворотів. Слідів вони не залишають зовсім, бо трава, потоптана 11 кіньми, за день-два піднімається. Прибувши на згадане місце, вони декілька днів проводять у цій схованці, а потім виїжджають звідти вже усім військом, прямують до якогось прикордонного села, зненацька захоплюють його, грабують і відразу утікають, як уже описувалося.
Татари придумали цей хитрий спосіб переховування у степах, щоб краще обманювати козаків, які їх завзято переслідують, знаючи, що їх не більше 500—600. Отже, 10 або 12 сотень козаків сідають на коней і рушають у погоню, шукаючи слідів. Знайшовши їх, ідуть по сліду аж до описаного вище кола, там губляться, не знаючи, де шукати далі, бо сліди розбігаються на всі боки. Таким чином, змушені повертатися до своїх домівок і признаватися, що нічого не вистежили. Ось як важко перестріти цих татар, хіба що випадково, коли вони п'ють чи їдять або вночі під час сну. Однак вони завжди насторожі, а зір у них пильніший і гостріший, ніж наш, тим більше, що очі у них вузькі і, відповідно, вони мають сильніший візуальний промінь і бачать далі, ніж ми, помічаючи нас скоріше, як ми їх побачимо. Одним словом, перемагає хитріший, а не сильніший.»

Гійом Левассер де Боплан «Опис України»
Пер. з фр. Я.І.Кравця, З.П.Борисюк. Київ, 1990







* * *







«При будь-яких відносинах ми можемо будувати припущення, ніби інші повинні здогадуватися про наші бажання і нам не потрібно говорити чого ми насправді хочемо. І вони повинні робити те, чого ми хочемо, тому що чудово нас знають. Якщо ж виявляється, що ми в своїх домислах схибили, то відчуваємо образу і думаємо: "Як ти міг? Тобі слід було знати". І знову будуємо припущення про те, ніби інша людина знає чого ми хочемо. На основі такого припущення виникає ціла драматична ситуація, але ми не зупиняємося і продовжуємо в тому ж дусі.
Людська свідомість працює дуже цікаво. У людей є потреба все виправдовувати, пояснювати і розуміти, щоб відчувати себе в безпеці. У нас мільйони питань, які вимагають вирішення, бо існує сила-силенна речей, які розум не в силах пояснити. Не важливо, чи правильна відповідь - будь-яка дає нам відчуття безпеки. Ось чому ми будуємо припущення.
Якщо нам щось говорять, ми робимо припущення, а якщо нічого - все одно робимо, щоб задовільнити потребу в знанні і спілкуванні. Навіть коли чуємо щось незрозуміле, робимо припущення щодо того, що це означає, а потім віримо в це. Ми висловлюємо найрізноманітніші припущення, тому що не сміємо запитати.
Люди так поспішно і неусвідомлено будують припущення, оскільки існують угоди про таке спілкування. Ми умовилися, що питати небезпечно, бо якщо люди нас люблять, то повинні знати, чого ми хочемо і що відчуваємо. Якщо віримо в правоту наших припущень, то, відстоюючи свою позицію, підемо навіть на те, щоб зруйнувати відносини.
Ми припускаємо, що всі дивляться на життя так, як ми, що всі думають, відчувають, судять, дозволяють собі робити помилки так само, як ми. Це найголовніший домисел, який люди собі дозволяють. І тому постійно бояться бути собою на людях. Позаяк вважають, що кожен засудить, притягне до відповідальності, образить, звинуватить нас, адже й самі ми так поступаємо. Ми відкидаємо себе перш, ніж це зроблять інші.
Так працює людський розум.»

© Мігель Руїс «Чотири Угоди. Книга Толтекської Мудрості»







* * *






Впервые торсионные поля Риччи были использованы А.Эйнштейном в статьях, посвященным поиску уравнений Единой Теории Поля (1928-1931 гг.)[2]. Всего А.Эйнштейн опубликовал 12 статей (две из них совместно с известным математиком В.Маером), где он использует торсионные поля Риччи.
Торсионные поля Риччи изучали такие известные математики как Э.Картан и Я.Схоутен. В письме А.Эйнштейну, в котором Э.Картан обсуждает геометрию абсолютного параллелизма, он пишет:
"В моей терминологии пространства с евклидовой связностью допускают кривизну и кручение: в пространствах, где параллелизм определен в смысле Леви-Чивита, кручение равно нулю; в пространствах, в которых параллелизм абсолютен (дальний параллелизм) кривизна равна нулю, так что существуют пространства без кривизны, но с кручением."[3]
В основной статье Э.Картана [4], на которую ссылаются Российские и зарубежные теоретики, нет формул. Но из текста следует, что Картан говорит о кручении Риччи. Кроме того, сама статья [4] была написана в 1922 г., в то время как кручение Картана было введено Картаном в 1926 г. [5].
При таком низком уровне знаний о торсионных полях критика академиков РАН моей работы бьет мимо цели.
У меня вызывает недоумение обращение академиков РАН к Премьер-министру Е.М.Примакову (1998 г.) и Президенту В.В.Путину с требованием разрешить !? провести РАН научную экспертизу моих работ, связанных с торсионными полями. Это можно было сделать давно в рабочем порядке, не беспокоя Президента. Тем более, что все необходимые для экспертизы материалы опубликованы в 7ми монографиях.

Уважаемые коллеги!

Я сомневаюсь в искренности намерений академиков РАН в проведении беспристрастной научной экспертизы работ по торсионным полям. В качестве альтернативы, призываю физиков России и всех, кому не безразлична судьба Российской науки, обратить внимание на новые работы, связанные с теорией физического вакуума и торсионными полями. Можно получить полную картину происходящего в торсионной физике после прочтения того, что написано ниже. В конце письма приведены ссылки на первоисточники для того, чтобы мои утверждения не были голословны.


ОТКРЫТОЕ ПИСЬМО АКАДЕМИКА РОССИЙСКОЙ АКАДЕМИИ ЕСТЕСТВЕННЫХ НАУК ШИПОВА Г.И. К РОССИЙСКИМ ФИЗИКАМ







* * *







- А повернись-но, синку!
Такими словами зустріла душа гетьмана вістку про сина.
В’ячеслава Чорновола на гетьмана козацтва обирала Велика козацька рада. Ще вісім років послужив він громаді, та й відійшов у кращі світи.
Чорновіл мав двох синів. Як темні сили наїздників приклались до смерті його тіла, небавом взялись за його дітей. Аби Тарас не ставав Тарасом, якоїсь ночі його викрали і у коридорі часу, за чотири миті, замінили душу. Нова душа стала вірно служити інтересам наїздників, а стару скерували до нетутешнього пана.
Багато підневільного люду мав той пан. Найбільше чоловіків працювало у підземних застінках. Тому козаки явились перед його очі галерниками, яких він майже не знав.
Поки пан приглядався до краму на судні, одна душа козака непомітно проникла до невільників і розважала з Тарасом про повернення. І вітер у бік Землі сприяв, і зорі схиляли душу до негайного повернення, але Тарас не погоджувався:
–Таке рідко вчиняють, це лиш запалить людей і послабить добрі сили. Мій батько ніколи не робив таких різких рухів, і я не буду!
Досвідчений козак переказав слова батька-отамана і просив погодитись на поступову заміну. Один з друзів-невільників, якому не залежало на земному, зголосився розлогими частинами своєї душі підтримувати зникаючу сутнісь Тараса допоти, допоки невільниче знесилене тіло, де перебувала душа, не впаде замертво у чужу землю.
Так і порішили.
Козаки щасливо повернулись до себе, розсіваючи шляхом знак срібного променя.
Тоді ж наглядачі наїздників почали готувати старе містилище до повернення душі, яку вони вклали у Тарасове тіло. Її місію було визнано вдалою і, щоб не жертвувати керованістю задуму, капсулу відкрили для перших згустків енергії.


© Петро Туан «Як козаки Чорновола-молодшого з неволі визволяли»







* * *







«Ступивши за ворота, ви відразу опиняєтесь в особливому світі. Натовпи молоді, чоловіків та жінок, всюди серйозність, вираз спокійної гідності. Анінайменшого натяку на вульгарність, дурний сміх, вільні жарти, грайливість або навіть флірт. Всюди відчувається радісне збудження. Тут затіваються ігри, трохи далі - танці. Зазвичай всім керують витівник або витівниця, і скрізь порядок. Але глядачів завжди значно більше, аніж танцюючих. Далі - народні пісні і танці, найчастіше під звичайний акордеон. На спеціальному майданчику, куди може зайти кожен, - любителі-акробати. Керує, страхує небезпечні стрибки тренер. Ще далі - гімнастичні снаряди. Кожен терпляче чекає своєї черги. Тренуються. Великі майданчики відведені для волейболу. Я не втомлювався насолоджуватися красою, силою, витонченістю гравців. Ще далі - спокійні ігри: шахи, шашки і безліч інших ігор, які вимагають більшого терпіння і вправності. Є мені невідомі, надзвичайно хитромудрі. Є й такі, які розвивають гнучкість, силу або спритність. Вони мені ніде не зустрічалися, і я їх не берусь описувати, але інші могли б мати успіх і у нас. Було б чим зайняти час. Є ігри для дорослих і для дітей. Для зовсім маленьких теж відведено місце, там побудовані іграшкові будинки, поїзди, пароплави, дитячі автомобілі, для дитячого віку пристосовано багато різного інструментарію. Уздовж великої алеї, що веде на майданчик для настільних ігор (де товпляться любителі, котрі чекають коли звільниться столик), стенди з ребусами, шарадами і загадками. І у всьому цьому, я повторюю, анінайменшій вульгарності. Цьому вихованому величезному натовпу не можна відмовити в гідності, ввічливості. Публіка складається майже виключно з робочих, які приходять сюди відпочити, позайматися спортом, розважитися або дізнатися що-небудь корисне (там, окрім іншого, є також читальні зали, бібліотеки, кінотеатри, лекторії і т. д.). На Москві-ріці - басейни. У величезному парку всюди невеликі естради, з яких мовлять імпровізуючі лектори. Лекції різні - історичні, географічні, - супроводжуються наочною допомогою. Або - з практичної медицини і фізіології, з анатомічними плакатами, і так далі. Слухають з великою увагою. Я вже говорив - жодного разу і ніде я не вловив анінайменшої насмішки.»

Андре Жид «Повернення з СРСР»




Частина Друга

Comments

[pry4ilok.livejournal.com]

Щойно дивилася фільм "Вторгнення" з Ніколь Кідман. Світ, який там хотіли зробити з нашого недосконалого, трохи схожий на описаний Анре Жідом. Але проблема в тому, що, відрізавши емоції, а з ними і можливість помилок, дурного сміху, вільних жартів, грайливості, флірту, - можна зробити що завгодно, тільки не світ людей. Згодна, що, можливо, людям треба було б дозволити вибирати: без болю, але й без радості, без любові, - чи з болем, але й з радістю і любов"ю.

Фантастика, сину. Навряд чи козаки щось вдіють.

Політики й уряди, які дають гроші на науку, її відкриттями завжди користувалися самі. Досягнення науки - не для рабів, буквально - "роб. сили". Бо тоді відпаде потреба у владі, а влада - це могутній наркотик, на який давно підсіли земляни:) Тоді б став можливим рай...

Є ж і любителі туману. Якщо хтось не хоче говорити, щоб прояснити якусь ситуацію, то не варто й намагатися. ПРинаймні я тричі на одні й ті самі граблі не наступаю. Хіба (зітхнувши) двічі:)

Ще можна б згадати, як був переможений Самсон...

Цікаво про римські числа. Може... Ну наша писана історія справді вилами по воді писана. Радіовуглецевий метод визначення віку знахідок насправді дуже неточний, хоч ним і пишаються археологи.

Батькова Фантастика.

[promonaut.livejournal.com]

Дякую.

[d-judit.livejournal.com]

а в мене таке враження, що я не то шо по кілька разів стаю на ті самі граблі, а вобше з них не сходжу :(
а на рахунок припущень, то згідна, як кажуть:"найпростіший спосіб шось взнати - про то запитати", але сама роблю припущення, стоячи на граблях... :)

[promonaut.livejournal.com]

Припущенням є те, що Самсон не переміг.

Але й це не вихід: розумуванню протистоїть сила натиску(на граблі).