Онде наша Іва

[promonaut]

Спроби сакралізації владного існували завжди, тому нікого не повинні дивувати путлєри-цезарі, путлєри-імператори чи навіть путлєри-немезіди - не потрібно особливих знань, щоб у творіннях політичної демонології уздріти спекуляцію.

Так чи інакше, ці спроби відсилають до метафізичних прецедентів, точніше, їхніх проекцій, пояснень, "пруфів" насамперед у релігійному вимірі, завдяки якому власть імущих формувалась останні тисячоліття, вишуковуючи собі вірогідність та легітимність.

У цьому зв'язку зачіпним видається прикінцевий епізод пригод майбутнього царя, що "поставив він тих невільниць і дітей їх напереді, а Лію й дітей її передостанніми, а Рахіль та Йосипа останніми"; само собою, вже після того, як купив собі первородство від старшого брата Ісава.

Суть "справжнього" воцерковлення і сходження на царство зводиться до вигаданої битви з богом-мужем, який мітить Якова, ранячи претендента у стегно.

Кульгавість у очищеному від біблійних нашарувань сенсі завжди служила знаком навернення до прадавньої і завжди актуальної системи вірувань, центром якої стоїть фігура протилежної статі, Матір-Жінка, богиня-зачинатель.

Сучаснику перетворення людини з жіночими рисами (в т.ч. фізичними - опонент Ісав по-чоловічому волохатий) крутійства, махлярста та аферистичності (це безпосереднє значення імені Яків) на царя Ізраїля видається цілком закономірним.
Обрізання чи кастрація теж наближають індивідума до первісного, ще неприземленого стану, коли відмова від маскулінного не стоїть руба.
Про заявлені і не зовсім чоловічі риси того, хто поставив "перед нашими наступаючими частинами їхніх жінок і дітей", гадаю, не потрібно надто поширюватись.

Та ба, дефіляда з підскоком зліпленої нашвидкоруч людини-напівбога має значно глибше значення, яке варто роздивитись зблизька, ще раз відсуваючи набік показне травматичне і спекулятивне.

Колективні містерії перетворення у танцях Журавля, у танцях Лабіринту, відтворюють "поведінку" елементарної частинки, яка через самозбудження, гублячи заземлення у своєму русі до центру (читай: ядра, центральної зорі), отримує на виході нову якість-заряд. В силу анатомії людського тіла ця наймагічніша процедура не може відбутись без стрибків-підскоків, що й мітить усю цю польку з ґудзом, сиріч більш-менш зрозумілу історію людства від доіудейського хето-ханаанського ("І взяли вони того бичка, що він дав їм, і вони приготували й кликали Ваалове ім'я від ранку й аж до полудня, говорячи: Ваале, почуй нас! Та не було ані голосу, ані відповіді. І скакали вони біля жертівника, що зробили") аж по майданівське "хто не скаче, той москаль".

Постмодерний симулякр "описує ... явище, як "дійсність, яка приховує той факт, що її немає", тому у всіх цих ігрищах набатом звучить: за показною сяючою і вбивчою красою престолів стоїть наша справжня кривенька качечка.

Правда, це з якого ще боку подивитись.