Помаранчева перерва у роботі

[promonaut]

День-у-день, із року в рік,
Коли я цими вулицями йду,
То бачу як руїни цього міста
Домами знову постають.

Вікон багато так чорніє,
А багатьом вернутись не дано.
Про те, що сталось
Сьогодні радше мовчимо.

І все ж питаю, себе питаю, де ми є.

Ми то ми! Стоїмо отут!
Розділені, переможені, проте
Усе-таки живем.

Ми то ми! Стоїмо отут!
Могло нічого і не бути.
Не час тужити.
Ми то ми! Стоїмо отут!
Ми то ми!

Гадалося, піднятися з руїн
То мрію втілити.
Тягнули лямку сорок років
Зробили з праху золото.

Перемінилося усе
І що було, не ціниться вже так.
Тепер що забажаємо то наше
Проте чи не хотілось нам ще більше?

Затим питаю, себе питаю, де стоїмо.

Ми то ми! Стоїмо отут!
Знову як один в країні
Багатющій, обгорілій.

Ми то ми! Стоїмо отут!
Нас наскоком не візьмеш.
Не час горювати.
Ми то ми! Ми стоїмо отут!
Ми то ми!

Ми то ми!
Поділені, переможені, проте
Усе ще ми.

Ми то ми!
Ми вистоїмо
Бо життя триває далі.

Ми то ми!
Хоч нелегко далі йти
Вже так легко не здамося.



© Paul van Dyk & Peter Heppner


Петро і Павло «Ми то ми»