(no subject)

„Варто, мабуть, ще раз нагадати про один з найважливіших акустичних феноменів, бо багато музикантів не підозрюють про його існування: ноти, які слід витримати, завжди звучать гучніше, ніж рухомі голоси. Які наслідки матиме ігнорування цього простого факту, наочно демонструють партитури Густава Малера. Навряд чи комусь вдасться коли-небудь з'ясувати, як композитор уявляв собі звучання власних творів. Чудовий музикант і видатний диригент, він вносив корективи у свої партитури на кожній репетиції. Почувши, що певні місця в оркестрі “не звучать”, Малер тут же починав правити їх. Тому нам часто важко вирішити, які корективи зроблені ad hoc, а які є виправленнями погрішностей інструменування...“
Еріх Ляйнсдорф

„Репрезентація ніколи не може бути елементом теперішнього часу, вона лише слідує життю світу і тому завжди спізнюється по відношенню до нього. Випадіння з теперішнього часу не дозволяє знаку обслуговувати, фіксувати, репрезентувати присутність людини у житті світу. Існування знаку втрачає значення, а знак, у свою чергу, позбавляється і свого реального існування.“
Постмодернізм/Енциклопедія

Борис Гребєнщиковв колись запитав – “Ты чувствуешь сквозняк оттого, что это место свободно?“. Москва висадила в повітр’я Храм Христа. Протяг, що утворився у виниклій від цього пустці, і затягнув до Москви “знатного іноземця”. Так, той хто був “іноземцем” для “святої Русі”, тепер є повновладним господарем. Думка для Булгакова не нова. Ще “Пригоди Чичикова” він починав так: „у царстві тіней жартівник сатана відкрив двері.“
Диякон Андрєй Кураєв

“Я тоді думав, що тільки мені, безвольному суб'єкту, доводиться ледь не щодня розпочинати життя заново. Врешті-решт, це так тисне на психіку, що хочеться зовсім себе перемінити, перекреслити, викинути, як невдалу чернетку...
Виявивши, що так само, соромлячись цього, відчуває себе більшість тих, хто ще не остаточно махнув на себе рукою, я злегка заспокоївся. Ще через якийсь час мені прийшло в голову, що це нормально. Я подумав, що нове життя, якщо і не зовсім непідвладне минулому, то хоч в чомусь інакше, потрібно починати так часто, як тільки можливо, поки ці спроби не зіллються в щось єдине, подібно тому як зливаються в суцільне світло миготіння лампи.
Недавно, до речі, я мав задоволення познайомитися з приємною жінкою, завідуючою дитячим садочком. Людини, більш діяльної і здібної до співпереживання, я ще не бачив, а по кількості випромінюваного тепла це навіть не піч, а ціла паровозна топка. "Я ніколи не любила дітей", – заявила вона мені. “Тобто як?” – здивувався я. “А от так. Не любила, і все. Поки не стала з ними працювати”.
Володя Леві