Кургани

"...Коли вмирає хевдинґ, в його слуг і рабів питають, хто з них хотів би послідувати за ним в царство мертвих. Людина, що дала згоду, не може узяти своє слово назад. У тому випадку померти зголосилася одна жінка, і її стали готувати до обряду поховання. Настав день поховання і корабель хевдинґа витягнули на сушу. Всі присутні стали ходити навколо нього, промовляючи якісь слова. На корабель внесли носилки, і стара жінка звана Ангелом Смерті, розклала на них одяг і подушки. Вона була відповідальна за всі приготування. Померлий, який до цього покоївся в могилі, був видобутий звідти і одягнений в багатий, спеціально зшитий для даного випадку одяг. Його посадили, підперши подушками у шатрі, що знаходиться на кораблі. Сюди ж принесли спиртні напої, їжу, благовонні трави і зброю покійного. Потім убили і принесли на корабель собаку, два коні, дві корови, півня і курку.
Жінка, якій належало померти, заходила в кожне шатро, що знаходилося у таборі, і злягалася з його господарем. Потім вона вчинила ще декілька ритуалів. Її тричі піднімали над спорудою, що нагадувала дверну притолоку, і вона при цьому говорила: “Я бачу мого пана, який сидить в прекрасному, зеленому райському саду. З ним разом сидять чоловіки і юнаки, і він кличе мене до себе, так що проводіть мене до нього». Потім вона убила курку і її відвели на корабель. Вона одягла на себе свої прикраси, осушила два кубки і стала співати. Після цього стара жінка, Ангел Смерті, відвела її у шатро до її померлого пана. Вслід за нею до шатра увійшли шестеро чоловіків і зляглися з нею. Після цього вона була вбита.
Найближчий родич померлого хевдинґа розпалив багаття під кораблем. Всі інші стали кидати факели і протягом години все було спалено дотла. Потім на цьому місці звели курган, посередині поставили стовп з ім'ям хевдинґа і його корабля, після чого вони всі пішли."
Арабський історик Ібн Фадлан про вікінгів, осінь 922 року Христового, десь на Волзі

"...Статевий акт поступово починає вимагати від чоловіка все більшої психічної напруги, і для успіху потрібні особливі стимули. Інтенсивність зусилля зростає пропорційно тому, як людина визнає принцип насильства, який робить всіх жінок чиєюсь власністю, а тим самим утрудняє пошук сексуального об'єкту, вимагає приборкання сексуальних поривів і контролю над природним потягом. Статевий акт вимагає тепер особливого психологічного відношення до об'єкту потягу. Це і є любов, невідома примітивній людині і людині епохи насильства, які використовували кожну можливість без жодного розбору для оволодіння. Любов, ця надоцінка об'єкту, неможлива, коли жінка є щось низьке і ганебне, як це їй визначено за панування принципу насильства. Бо при цьому вона всього лише раба, а природа кохання робить її царицею."
Людвіґ фон Мізес "Соціалізм"