![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Комплекс жони Міська Джеґґера
May. 31st, 2005 12:50 amХто не знайомий з відчуттям "другого дихання" - може переслухати новий Manfred Mann/Manfred Mann's Earth Band:)
І все це у часи, коли пошуковики ще вперто не знаходять Jenny Weisberger. Руда голова однієї співачки на фортепіано їм відома краще.
"Два гарвардські психологи, Наліні Амбаді і Роберт Розенталь, провели особливо переконливий експеримент. Амбаді спочатку хотіла досліджувати чинники, що впливають на ефективність роботи викладачів. Вона припускала, що невербальні особливості поведінки викладачів, “мова тіла” — пози, жестикуляції будуть важливими чинниками, що впливають на оцінку ефективності. Для перевірки цієї гіпотези були використані відеозаписи лекцій гарвардських викладачів. Вона збиралася вимкнути звук і показати ці “німі” записи групі глядачів, не знайомих з викладачами, щоб ті оцінили ефективність їх роботи.
Амбаді були потрібні відеоролики тривалістю в одну хвилину, що, на жаль, при зйомці це не ураховувалося. На відеозаписах викладачі спілкувалися із студентами, а це було проблемою, тому що студенти, що з'являлися у відеороликах, могли підсвідомо вплинути на думку глядачів про викладачів. Амбаді зустрілася зі своїм керівником і сказала йому, що, схоже, нічого не вийде.
Потім Амбаді проглянула записи ще один раз і прийшла до висновку, що, все ж таки, можна для кожного з викладачів підготувати 10-секундний кліп, в якому не буде студентів. Експеримент був побудований саме на цих коротких відеокліпах. Проглянувши їх, глядачі оцінювали кожного з викладачів по п'ятнадцяти параметрах.
Ну що ж, якщо вам потрібно скласти про когось думку на основі десятисекундного відеокліпу, це можна зробити. Хоча, навряд чи ви будете надавати подібній оцінці дуже велике значення.
Амбаді повторила той же експеримент з ще більш короткими 5-секундними відеокліпами тих же викладачів. Їх оцінювала інша група глядачів. Оцінки другої групи в рамках допустимої статистичної погрішності співпали з оцінками першої групи, що проглядала 10-секундні кліпи.
Після цього Амбаді дала проглянути ще одній групі глядачів 2-секундні кліпи тих же самих викладачів. Рейтинги знову виявилися практично такими ж, як і в двох попередніх випадках.
Але по-справжньому приголомшуючим виявилося ось що: Амбаді порівняла рейтинги відеокліпів з рейтингами, які були дані студентами, що відвідували цілий семестр лекції тих же самих викладачів. Природньо, ці студенти знали викладачів набагато краще, ніж глядачі, що переглянули коротенькі “німі” відеокліпи. Проте рейтинги знову співпали. Отже, думка людей, що абсолютно не знали викладачів і переглянули тільки “німий” 2-секундний відеоролик, було майже таким же, як і думка студентів, цілий семестр вчилися в оцінюваних викладачів.
Було схоже, що люди дуже швидко формують думку про тих, кого вони вперше бачать, протягом перших двох секунд спілкування, причому ця думка ніяк не пов'язана з тим, що говорить дана людина. Дуже рідко якісь події, які відбуваються після цих перших двох секунд, можуть істотно змінити перше враження."
І все це у часи, коли пошуковики ще вперто не знаходять Jenny Weisberger. Руда голова однієї співачки на фортепіано їм відома краще.
"Два гарвардські психологи, Наліні Амбаді і Роберт Розенталь, провели особливо переконливий експеримент. Амбаді спочатку хотіла досліджувати чинники, що впливають на ефективність роботи викладачів. Вона припускала, що невербальні особливості поведінки викладачів, “мова тіла” — пози, жестикуляції будуть важливими чинниками, що впливають на оцінку ефективності. Для перевірки цієї гіпотези були використані відеозаписи лекцій гарвардських викладачів. Вона збиралася вимкнути звук і показати ці “німі” записи групі глядачів, не знайомих з викладачами, щоб ті оцінили ефективність їх роботи.
Амбаді були потрібні відеоролики тривалістю в одну хвилину, що, на жаль, при зйомці це не ураховувалося. На відеозаписах викладачі спілкувалися із студентами, а це було проблемою, тому що студенти, що з'являлися у відеороликах, могли підсвідомо вплинути на думку глядачів про викладачів. Амбаді зустрілася зі своїм керівником і сказала йому, що, схоже, нічого не вийде.
Потім Амбаді проглянула записи ще один раз і прийшла до висновку, що, все ж таки, можна для кожного з викладачів підготувати 10-секундний кліп, в якому не буде студентів. Експеримент був побудований саме на цих коротких відеокліпах. Проглянувши їх, глядачі оцінювали кожного з викладачів по п'ятнадцяти параметрах.
Ну що ж, якщо вам потрібно скласти про когось думку на основі десятисекундного відеокліпу, це можна зробити. Хоча, навряд чи ви будете надавати подібній оцінці дуже велике значення.
Амбаді повторила той же експеримент з ще більш короткими 5-секундними відеокліпами тих же викладачів. Їх оцінювала інша група глядачів. Оцінки другої групи в рамках допустимої статистичної погрішності співпали з оцінками першої групи, що проглядала 10-секундні кліпи.
Після цього Амбаді дала проглянути ще одній групі глядачів 2-секундні кліпи тих же самих викладачів. Рейтинги знову виявилися практично такими ж, як і в двох попередніх випадках.
Але по-справжньому приголомшуючим виявилося ось що: Амбаді порівняла рейтинги відеокліпів з рейтингами, які були дані студентами, що відвідували цілий семестр лекції тих же самих викладачів. Природньо, ці студенти знали викладачів набагато краще, ніж глядачі, що переглянули коротенькі “німі” відеокліпи. Проте рейтинги знову співпали. Отже, думка людей, що абсолютно не знали викладачів і переглянули тільки “німий” 2-секундний відеоролик, було майже таким же, як і думка студентів, цілий семестр вчилися в оцінюваних викладачів.
Було схоже, що люди дуже швидко формують думку про тих, кого вони вперше бачать, протягом перших двох секунд спілкування, причому ця думка ніяк не пов'язана з тим, що говорить дана людина. Дуже рідко якісь події, які відбуваються після цих перших двох секунд, можуть істотно змінити перше враження."
