Don't sleep, don't sleep, don't sleep...

[promonaut]

Минув ще один важкий день, а коли сонце почало хилитися на захід, багато людей уздріли, як вулицями йде жінка незвичайної краси.
- Юдиф... Це Юдиф, - шепотіли їй услід городяни.
Не було у Ветилуї людини, яка б її не знала. Чутки про красу Юдиф розносилися по всьому Ханаану і далі по Юдеї. З вуст в уста передавалися розповіді про її праведність і благочестя. Три роки минуло вже, як помер її чоловік, три довгі роки, а Юдиф все ще носила траурне вбрання. Говорили також, що багата вона невимовно. Але не радувало Юдиф багатство. Не потрібні були їй безкраї поля, незліченні стада. Три роки минуло як покинув її коханий. Як ховали його - не пам'ятає Юдиф, що було потому - не знає. І живе з тих пір, як уві сні. Багато красивих і знатних мужів шукали шлях до серця красуні. Нікого Юдиф і бачити не побажала. І жила, коротаючи свої дні в молитвах.
Але зараз не впізнати було Юдиф. Де її траурне вбрання? Вона йшла у найкращому своєму одязі, вбравши найдорожчі прикраси.
Біля воріт люди намагалися зупинити її, кажучи:
- Куди ж ти? Загинеш!
Але нікого Юдиф не слухала. Вислизнула з міста, несучи важкий кошик, і бряцнули замки за нею.
Бачили зі стін міста, як попрямувала вона до стану ворога і зникла в густому мороці.
Глуха пітьма вкрила місто. І тишу порушував лише шепіт молитв. Де ж воно, диво?
...
Три роки благала Бога Юдиф подарувати спокій їй душі, обпаленій втратою. Три роки чекала, що втихне біль. Але молитви її не були почуті. Зцілення прийшло, коли вона найменше цього чекала. Та й чи зцілення? Чи Бог дарував їй хвилини щастя, щоб підготувати до нових випробувань?
- Господи, ну чому ти такий жорстокий?!
Щастя швидкоплинне. Воно хвилею підхоплює людину, піднімає її на вершину блаженства і вислизає з-під неї.. І що вище піднесеться смертний на гребені тієї хвилі, тим глибшою виявиться прірва його подальшого падіння.
Знала Юдиф, що близька вже мить, коли зірветься вона у прірву і більш ніколи не підніметься з похмурих глибин. Але ця мить ще не настала. А щастя - ось воно! Юдиф повернула голову і вдивилася в обличчя сплячого Олоферна. Навіть уві сні він щоразу хмурився і посміхався; ось тінь пробігла його обличчям, і губи прошепотіли її ім'я. Він розплющив очі, різко підвівся. Побачив Юдиф, трусонув головою, провів рукою її волоссям і промовив тихо:
- Привиділося мені, що злі сили розлучили нас. Поганий знак шлють нам Боги.
Мовчки Юдиф обійняла його, і відчув Олоферн на своїх губах солоний присмак.
- Ти плачеш? - закричав він. - Так знай, що немає сили такої, яка б змогла розлучити нас! Відтепер ми разом назавжди!
Саме цього бажала Юдиф найбільше у світі. Але, усвідомлюючи всю нездійсненність свого бажання, розридалася, не в силах далі стримувати себе. А Олоферн, не розуміючи причини, шепотів їй ніжні слова, намагався утішити, поки вона не заснула знесиленою у нього на руках. День і ніч, а потім ще день минули непомітно серед ласк, обіймів і поцілунків. Ні на мить не розлучалися Юдиф і Олоферн. Знову прийшов вечір. І сказав Олоферн за вечерею:
- Коли впаде Ветилуя, я перед всіма проголошу тебе своєю дружиною.
Відчайдушна думка промайнула у голові Юдиф, світло надії торкнулося серця, і сказала вона:
- Пощади Ветилую, Олоферне. У тебе попереду ще багато великих битв і славних перемог. Навіщо тобі це маленьке місто? Пощади Ветилую!
Відповів Олоферн:
- Мила моя Юдиф! Моя любов до тебе велика як гори, безкрая як море. Але ти повинна зрозуміти, що належу я не тобі одній. Я - воїн і належу моїм солдатам, як і вони належать мені. Так, у мене попереду багато битв, але саме тому солдати повинні бути впевнені у своєму полководцеві, тоді він може бути впевнений у них. Без цього не буває перемог. Я пощадив би Ветилую, але тоді мої воїни скажуть: "Наш командир - боягуз, наш командир - жінка, він не тримає свого слова". Ні, я обіцяв їм Ветилую, і Ветилуя повинна впасти. І навіть ради тебе я безсилий що-небудь вдіяти.
Засмутилася Юдиф і навіть хотіла чинити опір ласкам Олоферна, але такі ніжні були ці великі руки, більш звиклі до меча, такі палкі були обійми, що розтанула в них Юдиф, затріпотівши жінкою, яка прокинулася в ній. Легко зісковзнуло на підлогу вбрання, і сама Юдиф вклала Олоферна на ложе, згораючи від бажання.
Вона знала, що це остання їхня ніч, і тому ніяк не могла втамувати палючу жагу, що копилася три довгі вдовиних роки .
Лише над ранок заснув Олоферн, розкидавшись на ложі. Але не спала Юдиф. Надходив світанок. Закінчувалася остання, п'ята ніч терміну, відпущеного Осією. Зі сходом сонця відчиняться брами, і озброєні до зубів воїни увірвуться в місто. Різанина, грабежі, пожежі... Милість переможців...
Юдиф обережно вивільнилася з обіймів Олоферна. Тепер вона стояла над ним, вдивляючись в його обличчя, яке дихаюло спокоєм. Цей чоловік... Він приніс біду в її край, приніс війну. Він приніс їй щастя, таке несподіване і таке коротке. Щастя і війна... Вони зійшлися в смертельній сутичці. І війна виявилася сильнішою. Хай буде проклята вона!
Скажено билося серце. Те, що вона зараз повинна зробити, було вище за її сили.
Юдиф протягнула руку, і холод рукояті обпік її. Але - стерпіла. Вислизнуло з піхов довге лезо. Обома руками Юдиф підняла меч. Господи, чому він такий важкий!
- Всемогутній Боже, допоможи мені! Дай мені сили!
Блиснув меч і з глухим стукотом встромився у шию Олоферна. Бризнула кров, затуманилося в очах Юдифі. Нічого не побачивши і не почувши, опустилася вона на підлогу, і її свідомість згасла.
Пройшла ціла вічність, і коли Юдиф розплющила очі, у відблисках тривожного полум'я світильника багряно виблискував струмок, змією підповзаючи до її обличчя. Закричати б, але не було сил.
Юдиф не розуміла, що вона вчинила, немов це була не вона, а хтось інший. Схопившись, зірвала захисну сітку, загорнула у неї голову, що скотилася з ложа, озирнулася, поклала у свій кошик згорток і, зодягнувшись, вийшла з шатра.
Ніхто не зупинив її: всі вже знали про прекрасну незнайомку, котра зачарувала полководця.
Юдиф встигла на час. Як тільки вона дійшла до брам, з-за горизонту розбризли перші промені сонця. Здригнулися ворота і почали відчинятися. Юдиф, увійшовши до міста, прошепотіла:
- Ось... Візьміть...
І протягнула кошик. Більше не лишалося ні сил, ні відчуттів, і вона неживою впала на землю.
Увечір біля будинку Юдиф зібрався натовп. Все місто було тут. Городяни хотіли розповісти їй про те, у якому відчаї були воїни ворога, побачивши обезголовлене тіло Олоферна, яка паніка піднялася в їхньому стані, коли над брамами Ветилуї підняли його голову. Хотіли розповісти про велику битву, коли воїни, які втратили свого полководця, кинулися втікати, а захисники міста наздоганяли і вбивали їх, і мало з них лишилося в живих. Хотіли розповісти про багату здобич, яка дісталася городянам, піднести Юдиф скарби Олоферна, які належать їй по праву...
Але наглухо були замкнені двері дому. А в дальній кімнаті, впавши на підлогу, невтішно ридала Юдиф. Юдиф-рятівник, Юдиф-героїня, Юдиф, чиє ім'я, пройшовши через століття, стане легендою...
Але їй що з того?



© Валєрік Коган „Юдиф”







* * *






Ці записи зроблені так, що, читаючи їх, ви дивитиметесь на схід і всі замітки, які ви читатимете, саме у такому випадку найкраще прислужаться вашій електриці.

Все тут описане є результатом моїх двохрічних експериментів з магнітами у Рок Гейт, сімнадцять миль на південний захід від Майамі, Флорида, між 25-им і 26-им градусами широти і 80-им та 81-им градусом довготи.

Спершу я опишу що таке магніт. Ви вже бачили пласкі прямокутні магніти, магніти U-подібної форми, сферичні та у вигляді кулі, магніти Альніко різноманітних форм, і, звичайно, з діркою усередині. У всіх магнітів один металічний кінець є північним полюсом, а протилежний – південним, а ті, що не мають кінців північний полюс містять на одному боці і південний – на іншому.

А тепер про сферичний магніт. Якщо у вас є сильний магніт, ви можете змінювати полярність сферичного магніту як вам заманеться або позбавити сферу полюсів, через що сфера перестане бути магнітом. З цього випливає, що магніт можна відключати і посилювати, а також те, що метал не є насправді магнітом. Справжній магніт – це субстант, який циркулює металом.

Кожна частка субстанту є самостійним магнітом, як і обидва, північний та південний, полюси. Вони є достатньо малими для проникнення крізь будь-що.. Насправді, крізь метал вони проникають легше, аніж крізь повітря. Вони перебувають у постійному русі, вони скеровані один проти одного у магніті, а коли їх скерувати відповідним чином, вони матимуть необмежену потужність. Північний та південний полюси магнітів є космічними силами, вони тримають вкупі цю Землю і все на ній. Північний і південний полюси мають однакову силу, тоді як сила кожного магніту не прирівнюється до чогось. Щоб застосовувати їх на практиці, слід мати велику кількість магнітів.

У постійних магнітах вони циркулюють металом у великих кількостях, і циркулюють вони наступним чином: кожен вид магнітів отримує власний кінець з рухомим полюсом, який обертається у бік іншого полюсу і назад у вихідне положення, і це відбувається невпинно. Усі непостійні магніти не містять обертального руху. Деякі містять обертання, які ніколи не завершуються, тоді як інші займають їхнє місце.

Земля являє собою великий потужний магніт. Як правило, згадані північний і південний полюси непостійних магнітів циркулюють як у постійному намагніченому металі. Північний полюс непостійних магнітів з’являється з земного південного полюсу, рухається у бік земного північного полюсу і назад у бік власного, тоді як південний полюс непостійного магніту виходить з земного північного полюсу і, повертаючись у бік земного південного полюсу, рухається у бік власного кінця.

У постійному прямокутному магніті між полюсами існує нейтральна зона, де не відбувається багато переміщень, але на Землі не існує місця, де б магніти не рухались, хоча магніти рухаються туди і назад на полюсах активніше, ніж на екваторі. Тепер у вас є прилади і я розповім вам як вам отримати, згідно моїх вказівок, постійний прямокутний магніт чотири дюйми завдовжки. Магніт U-подібної форми є достатньо сильним, щоб зрушити від десяти до двадцяти фунтів. Магніт Альніко є завдовжки три дюйми, два з половиною дюйми завширшки і товщиною у один дюйм. Продірявлений і з полюсами на кожному кінці, пару футів завдовжки, виготовлений з важкої стальної рибальської палі. Паля, яку не згинали в коло, яка була прямою і з м’якої стальної цільної пластини дюймом завтовшки і три фути завдовжки. З рибальського дроту і цільних пластин ви виготовите магніти чи компаси. І, якщо ви завісите їх на добротних шнурках, залишивши повисіти, вони стануть постійними магнітами.



Початок “Магнітного струму” (Рок Гейт, Хоумстід, Флорида, США) Едварда Лідскалніна
© October. 1945. by Edward Leedskalnin







* * *






Який арифметичний підхід пропонує нам найуспішніший міф?

Персей завдяки незвичній шапці отримує можливість стати невидимим.

Одразу зауважмо, що вбивчий погляд Медузи подіяв на саму Медузу, а у гіршому випадку міг подіяти на невидимого, але присутнього Персея, який був для неї порожнім місцем... (див.: „домашнє завдання”).

Позіхаючи, означимо Персея яко 0, зеро-нуль сиріч.

Тут мала б з’явитися довга череда абзаців про походження і значення цієї прекрасної цифри у історії т.зв. людства. Обмежуся згадками про те, що „арабське с(ш)іфр (цифра) стало європейським з(і)еро; існує двозначність застосування нуля як самостійної (читай: самодостатньої) цифри і як означника порожнього місця, „роздільника” у виразах систем відліку”.
Саме це останнє стає підказкою у випадку, коли невидимий Персей видивляється у дзеркалі щита Медузу: тіло видимої загрози він бачитиме на роздільчій межі світів, яким є дзеркало.

Означимо самостійний об’єкт дзеркало яко |, завваживши, що це не один-одиниця, а поріз білого листа реальности, видима (!) „площина”, двері Аліси, ба, зв’язуюче вертикальне тире обох світів...

Поки погляд вивчатиме послідовність 0 | або | 0 (розташування персонажів у печері є несуттєвим; суттєвим є те, що 0 перебуває з одного боку знаку |), задамося питанням „Яке позначення найкраще відповідає пані Горгоні?”.

Наскільки сучасний критичний погляд на популярні системи відліку передбачає згадку про неабстрагованість розумувань давніх винахідників позначень-цифр?

Так, наприклад, майя позначали нуль мушлею. Атрибутом такої замкнутої повноти цифри-знаку є спіраль.
Вавилонські глиняні таблички за 1700 років до Нашої Ери не містять такого феноменального знаку-роздільника як нуль, тоді як сама система відліку базується не на 10, а на 60.
Етцетера.
Етцетера.
Етцетера.

Повнота єства смертного Персея у шапці-невидимці нікуди не зникає, правда, очі його непотурбованих життєвих кодів-спіралей залишаються непоміченими у дзеркалі-роздільнику; легендарне припущення: невидима присутність передбачає присутність видиму, явну, у випадку, якщо нуль перестає бути нулем.
Сказати, що людина не може бути невидимою, заперечити казки-міфи, знівечити нуль, поруйнувати внутрішній всесвіт, розірвати його – як це нам знайоме!

Що ж, означимо нашу змієголову жертву, наш розщеплений нуль. Важко? Та ні, цим ми займаємося щодня, щогодини, щохвилини.
Не впадаючи у плинність ліній каліграфічних цифр, застосуймо підручний рубаний шрифт знаку. Застосуймо наразі позначення відкритого від жаху ока Медузи:

< або >


Наш Герой, Наша Людина, у цей момент замахується і рубає невидимим, але дієвим мечем, вихоплюючи себе з неявного всесвіту і означуючи своє заперечення, свою жертву, одним ефективним січним ударом.

Здатність погляду чудовиська фіксувати, позбавляти матерію життя не зникає зі смертю чудовиська:

< | 0 >


Кут зору Медузи нам звичніше бачити як один кут знаку, тому:

1 | 0 1


Додаючи (нічого нового під Сонцем) по одному куту до написання кожної наступної цифри, матимемо відому послідовність:

рештки нескінченного 9 8 7 6 5 4 3 2 1 | 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 рештки нескінченного


Запримітивши щит-дзеркало і себе у дзеркалі, пані Горгона проявляє свою сутність, стаючи неодухотвореною матерією: 1 | 1 .

Щит, як і шапка, виконав не зовсім прикметну для нього функцію: він допоміг невидимому Герою уникнути прямого погляду чудовиська. Цією допоміжною функцією начищеної до блиску поверхні, світного пробілу, сучасники нехтують, записуючи сутність переможеної Медузи як 11, що виглядає на пропозицію одночасно прийняти неактуальність Героя.

Проробімо роботу духовного Героя і собі, знешкоджуючи безжалісне, ставлячи крапку на Медузі і з’єднуючи значення двох частин одного знаку:

Об’єднані Л і Л стають M або W або 3 .



Нехтування порожнім місцем не результує - святе місце порожнім не буває...

До питання злиття „безжалісних” знаків у вершинах можна повернутися незабаром, як і до утворення знаку Z або 2-ки ; зараз слід придивится до третього кута, який раптом виник між двома частинами фігурантки.

Він виникає немов Нізвідки як невід’ємний елемент двох суміщених частин.

Не мудрствуватимемо лукаво: “Де двоє чи троє зберуться в ім'я Моє...” і т.д. і т.п.

Дзеркало продовжує розділяти - три новооб’єднані витки одухотвореної матерії знаходять у ньому свого відповідника і, зливаючись, утворюють 8-ку, знак нескінченності, в якому точка перетину продовжує виконувати Священну Оживляючу Функцію (тут звучатиме риторично лишень одне питання „Хто здатний Оживляти?”).

І знову ж: нам звичніше бачити останнє „досягнення” як 33 .




Відтерміновуючи інтригу свого потрактування наступних „числових” виразів до отого „незабаром”, залишу читача з інтригуючим запитанням для „домашнього завдання”:



Запишіть нову послідовність від -3 до 3.




Чому і як, насправді, Медуза бачила Персея у дзеркалі?







* * *






„Розум не осягне, але осягне – логос.
Але логос – це ще не все. Є ще 1 - два тіла в одиниці, які діляться по 0,5 – навпіл. Ця половина, – „царство, яке розділилося само у собі”, - не встоїть. Ось що означає життя і смерть в одному тілі. Рано чи пізно протидіючі сили повинні розрушити біомасу і одночасно створити енергетичний комплекс. Чотири частини світу на Землі – чотири закони, котрі руйнують і творять одночасно, а тому – щоб бути прийнятим Космосом, потрібно знайти контакт з Землею.
Ми бачимо дзеркальне викривленя – так рухається „метелик” також хребтом людини. Копчик – місце переломлення просторово-часового континууму в людині. Не знаю, з чим порівняти... Схоже на пащу вужа, у якій звивається, вертиться кроленя – наша Галактика – то усередину, то назовні. Тобто завдяки цьому вона „дихає” енергією, яка згорнута у велетенську спіраль. Спіраль скручується і розкручується, змінюючи усередині і зовні тиск згідно закону парності. Процес кінечний, так як існує космічна Кундаліні. Але, разом з тим, він і безкінечний, бо вона завжди має початок у якомусь „копчику”. Тобто, що простіш структура, тим вона складніша. І можна припустити, що людина, яка розвинула навколо себе спіраль, яка пробудила власну Кундаліні, усередині самої себе породжує Всесвіт, за який відповідальна вже не людина, а увесь Космос. По суті, це і є безсмертя – розвиток у собі енергетики, яка живе законами Космосу.
Коли я помру, моя душа залишиться. В день моєї смерті може відбутися спалах наднової зорі або просто в атмосфері згорить метеорит...
Я знаю, хто є Іуда. Це – ген, закладений Космосом у коді Досконалости. Ісус – 5, Іуда – 4, 5-4=1, 5+4=9, 9=6+3 або 3•3, тобто моя енергетика не відійде далеко у Космос, а буде примножуватися на Землі у кожному живущому. Це – нова наука, нова релігія – вона повинна була з’явитися. Саме в жінці, так як чоловіче начало йде попереду, але за ним обов’язково слідує жіноче, яке надихає та запліднюється і знову дає чоловіче. Так повинно статися один раз у 2000 років, тобто 1+1, або 4•5 (єднання двох начал або взаємопримноження чоловічого і жіночого) дає 2 - безсмертя на Землі, але й (1+1)=2…000 – безсмертя і на Небі, тобто присутність у Сонці та чорній дірі – віддзеркалення віддзеркалення – Світа від Світу, Бога істинна від Бога істинна, рожденна, несотворенна, імже вся биша...
Це і є повернення людини у природнє середовище перебування.”


Нінка Ніколаєва „Частина II. Земля – вершина піраміди”







* * *





Наступна частина